Радянські підручники з біології: як формували «святих» і замовчували вчених

Радянські підручники з біології були не просто навчальними матеріалами, а інструментом ідеологічного впливу. Це помітно навіть у шкільній програмі, яка, здавалося б, далека від політики. З 1918 року освіта в РРФСР, а згодом і в СРСР, була підпорядкована завданню масової пропаганди. За відсутності інтернету та телебачення саме школа формувала базовий світогляд мільйонів людей.

Спочатку підручники взагалі намагалися вигнати зі шкіл, замінюючи їх «робочими книгами». Вивчали не предмети, а теми на кшталт «Береза» чи «Колодязь», розглядаючи їх із різних боків. Лише 1 вересня 1933 року в СРСР повернулися до предметного навчання, зокрема і до біології. Однак уніфікація освіти лише посилила пропагандистський ефект: на відміну від сучасної України, де вчителі мають вибір підручників, в СРСР існував лише один варіант для кожного предмета.

Особливу роль відігравали «житія святих» — агіографічні описи окремих науковців. Найбільше уваги приділяли агроному-аматору Івану Мічуріну, якого зображали мало не генієм, хоча його методи були відомі ще стародавнім цивілізаціям. Його вислів «Ми не можемо чекати милості від природи» тиражували в усіх підручниках, формуючи споживацьке ставлення до довкілля. Мічуріну приписували навіть вигадану історію про відмову від пропозицій американців, яку учні мали засвоювати як приклад патріотизму.

Імена вчених, яких не можна було «приписати» Росії, з підручників просто зникали. Нобелівський лауреат Пауль Ерліх, першовідкривач антибіотиків Олександр Флемінг, дослідники структури ДНК Джеймс Вотсон і Френсіс Крік — усі вони відсутні в радянських шкільних програмах. Натомість згадки про Леніна, Маркса та Енгельса були обов’язковими, а їхню національність ніколи не вказували. Водночас учених, які народилися на території Російської імперії, записували в росіяни незалежно від їхнього походження. Так, білоруса, фіна, литовця чи нащадка німецьких євреїв могли назвати «російськими вченими». Ілля Мечников, нащадок молдавських та єврейських родів, який народився на Харківщині та працював в Одесі, досі часто фігурує як «російський учений».

Українських науковців у підручниках практично не згадували. Винятком був лише бджоляр Петро Прокопович, якого називали українцем. Як зазначає дослідниця Анастасія Онатій, це формувало образ українців як нації селян. Про видатних українських біологів — Володимира Беца, Миколу Гамалію, Данила Заболотного — замовчували. Навіть Сергій Навашин, етнічний росіянин, який зробив відкриття подвійного запліднення квіткових рослин у Києві, з’явився в підручниках лише після 1986 року.

Цікаво, що зміни почалися саме в 1986 році: з’явилися слова «менструація», «овуляція», «піхва», а згодом зникли згадки про Леніна. Це свідчить про те, що навіть у тоталітарній системі можливі поступові трансформації, але головний висновок залишається незмінним: у тоталітарній державі неможлива якісна освіта, оскільки навіть фахові автори змушені підлаштовувати текст під ідеологічні вимоги.