Денисенко: план делегітимізації російських виборів на ТОТ існував, але його не застосували

Україна на цьому етапі програла інформаційну кампанію, присвячену виборам до російської Держдуми, що проводилися на тимчасово окупованих територіях. Про це заявив Вадим Денисенко — колишній виконавчий директор Українського інституту майбутнього, блогер.

«На жаль, держава Україна пропустила російські вибори, як «несуттєве» явище. Хоча на цьому можна було б побудувати круту інформаційну кампанію рівня дозволу на проведення параду на 9 травня», — написав він.

За словами Денисенка, ще два місяці тому він разом із головою правління Українського кризового медіа-центру, дипломатом Валерієм Чалим та експертом Центру політико-правових реформ, юристом Андрієм Магерою публічно презентував план інформаційної кампанії з делегітимізації російських виборів на окупованих територіях. Іншими словами, інструменти впливу були напрацьовані заздалегідь і лежали на столі.

Що саме передбачав цей план? Денисенко перелічує кілька конкретних кроків. По-перше, в онлайн-режимі фіксувати й показувати підготовку фальсифікацій. По-друге, відкривати провадження проти кандидатів у депутати, членів виборчих комісій та інших причетних. По-третє, президент мав звернутися до українських громадян на ТОТ. По-четверте, посольства мали провести масштабну інформаційну кампанію. Були й інші пропозиції, які автор не деталізує.

«Ми мали зробити кілька простих речей. В онлайн-режимі показувати, як готуються фальсифікації; відкрити провадження проти кандидатів в депутати, членів комісій і т.д; президент мав звернутися до українських громадян на ТОТ, а посольства мали провести велику інформаційну кампанію. Був ще ряд пропозицій, але після бійки нема сенсу махати кулаками. На жаль, цей поле битви ми здали без бою», — поділився Денисенко.

Отже, йдеться не про брак ідей чи ресурсів, а про відсутність політичної волі їх застосувати. Показово, що набір запропонованих заходів охоплював одразу кілька рівнів впливу: від публічної фіксації порушень до юридичних дій і дипломатичної активності. Такий комплексний підхід міг би не лише поставити під сумнів легітимність голосування, а й сформувати стійкий міжнародний консенсус щодо його незаконності.

Водночас Денисенко закликає не втратити ще один шанс — провести інформаційну кампанію вже за результатами незаконних виборів на ТОТ. Тобто йдеться про роботу на випередження вже постфактум: роз'яснення, документування, юридичні наслідки для причетних.

Цей кейс показує типову проблему інформаційного впливу: навіть за наявності готового плану й фахової команди рішення ухвалюються надто пізно. А отже, питання не лише в тому, що поширюють, а й у тому, коли і як швидко держава реагує на інформаційні виклики.