Інформаційна деокупація: чому Україна не має чекати звільнення територій

Після ліквідації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій функції роботи з ТОТ виявилися розпорошеними між кількома відомствами. За словами Володимира Лупація, це створює ситуацію, коли окремі заходи існують, але бракує консолідованої картини та єдиної точки ухвалення рішень.

Експерт пропонує створити інституційну платформу, яка б збирала дані з різних джерел — безпекових, волонтерських і державних. Без цілісної інформації важко коригувати політику, адже ситуація на окупованих територіях суттєво змінилася з 2022 року.

Лупацій окреслює кілька ключових напрямів роботи. Перший — підтримання зв'язку з людьми та забезпечення їх правдивою інформацією про Україну. Йдеться не про пропаганду, а про формування привабливого образу країни, яка має перспективу. Другий напрям — захист прав мешканців окупованих територій через дипломатичні інструменти та документування злочинів для міжнародних судів. Третій — сприяння виїзду, особливо молоді та працездатних громадян, з подальшою їх реінтеграцією.

На думку співзасновника платформи, державна політика щодо ТОТ значною мірою залишилася у 2014 році, коли ставку робили на швидку деокупацію. Через це з поля зору випадають нагальні завдання: підтримка контактів, інформування та допомога людям тут і зараз.

Лупацій вважає, що Україна не повинна капітулювати перед інформаційною ізоляцією, яку впроваджує Росія. Він закликає активніше використовувати технологічні рішення: створювати дзеркальні ресурси українських установ на іноземних платформах, до яких можна отримати доступ, а також застосовувати аналіз великих даних для розуміння інформаційних потреб мешканців окупованих територій. Ці інструменти вже використовують для безпекових завдань, але їх потенціал для інформаційного впливу залишається недооціненим.

Окремо експерт наголошує на ролі громадянського суспільства. Волонтери та локальні медіа часто створюють інноваційні рішення, які згодом можуть масштабуватися. Для цього потрібна синергія між державою, медіа та громадськими ініціативами, а також актуалізація теми окупації серед міжнародних донорів.

Лупацій також критикує медіа за недостатнє висвітлення життя на окупованих територіях, що є частиною загальної деформації інформаційного простору, де недооцінюють голос регіонів. Він закликає редакторів до взаємодії та пошуку нових технологічних рішень, зокрема у сфері радіомовлення.

Головний висновок: інформаційна та когнітивна деокупація не повинні чекати на фізичне звільнення територій. Вони мають відбуватися вже зараз, щоб не програти війну за свідомість людей. Український інформаційний сигнал має супроводжувати воєнні та безпекові операції, пояснюючи мешканцям ТОТ, що відбувається і чому.