«Інформаційний спокій» і право на забуття: що стоїть за новаціями Цивільного кодексу

У проєкті оновленого Цивільного кодексу України з'явилися дві новації, які викликали жваве обговорення: право на «інформаційний спокій» і право на забуття. Про них розповів голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.

Суть першої норми полягає в тому, що працівника не мають турбувати робочими питаннями тоді, коли він не виконує своїх професійних обов'язків. Ідеться насамперед про дзвінки та повідомлення у вихідні й поза робочим часом. «Це дуже важлива річ, яка вирізняє цивілізовані правопорядки від інших», – наводить слова Стефанчука джерело.

Друга новація – право на забуття – у проєкті пропонується закріпити вперше. За поясненням голови парламенту, вона може стосуватися ситуацій, коли непублічна особа припустилася помилки ще в дитинстві. Така інформація, на його думку, не повинна переслідувати людину все життя.

Контекст цих пропозицій важливий для розуміння інформаційного впливу. 28 квітня Верховна Рада підтримала проєкт нового Цивільного кодексу в першому читанні. Документ передбачає масштабне оновлення приватного права, а до другого читання депутати подали понад 15 тисяч поправок. Такий обсяг правок сам собою свідчить, що остаточна редакція ще далека від затвердження, а отже, окремі норми можуть суттєво змінитися.

Показово, що ще до широкого розголосу експерти вказували на дискусійність окремих положень документа. Застереження викликали саме право на «інформаційний спокій» і право на забуття: надто широке їхнє трактування може вплинути на доступ до суспільно важливої інформації та відкритих даних. Іншими словами, йдеться про потенційний конфлікт між приватним спокоєм особи і суспільним інтересом до інформації.

Варто згадати й те, що законопроєкт уже коригували після критики громадськості. Зокрема, з нього вилучили норму, яка дозволяла укладення шлюбу з 14 років у виняткових випадках. Цей приклад показує, як резонансні положення змінюються під тиском публічного обговорення.

Якщо дивитися на ситуацію як на кейс інформаційного впливу, то на перший план виходить подача: увагу зосереджено на привабливих для широкої аудиторії формулюваннях – «спокій» після роботи, «право забути» дитячі помилки. Це зрозумілі й близькі теми, які легко запам'ятовуються та поширюються. Водночас межі застосування цих прав, а також ризики для доступу до суспільно важливих даних залишаються предметом фахової дискусії і потребують уважного читання самих формулювань, а не лише анонсів.

Висновок простий: поки документ не ухвалено остаточно, обговорювати варто не гасла, а конкретні редакції норм. Саме від того, як у тексті буде окреслено межі «інформаційного спокою» та права на забуття, залежатиме, чи не перетворяться вони на інструмент обмеження доступу до інформації, важливої для суспільства.