МОК і російський посадовець: як олімпійська структура уникає незручних запитань

11 вересня Михайло Дегтярьов взяв участь у церемонії вручення премії, організованій Паралімпійським комітетом Росії. На заході він зачитав привітання від Володимира Путіна, а також вручив нагороди членам паралімпійської збірної Росії. Серед нагороджених були Владислав Лосєв, Сергій Анісімов і Вадим Шамсітдінов — учасники війни проти України.

Це не поодинокий випадок. Дегтярьов неодноразово долучався до заходів, які прямо чи опосередковано підтримують російську агресію.

Коли Міжнародний олімпійський комітет попросили прокоментувати цю діяльність, структура, яку очолює Кірсті Ковентрі, спершу не відповіла на запит. Лише після повторного звернення надійшла реакція: «Ми не коментуємо діяльність російських урядовців. Як ви бачите з нашого пресрелізу, МОК не запрошує представників російського уряду чи державних посадовців на свої заходи».

У цій відповіді є помітна прогалина. Дегтярьов — не лише міністр спорту РФ. Він очолює Олімпійський комітет Росії, який є членом МОК. Формулювання комітету фактично розводять дві ролі однієї людини, дозволяючи залишити поза увагою саме ту, яка прямо стосується олімпійського руху.

Контекст ускладнює цю позицію. Виконком МОК тимчасово скасував заборону на діяльність Олімпійського комітету Росії, що діяла з 12 жовтня 2023 року. Рішення ухвалили після аналізу Комісії з правових питань МОК, взявши до уваги, що ОКР більше не включає до своїх членів регіональні спортивні організації на територіях під юрисдикцією Національного олімпійського комітету України. ОКР також підтвердив, що не проводить і не проводитиме там жодної діяльності.

МОК заявив, що й надалі стежитиме за ситуацією з діяльністю ОКР на цих територіях і залишає за собою право вжити подальших заходів. Окремо комітет зазначив, що рішення про використання російського прапора, гімну, кольорів чи інших розпізнавальних символів на Олімпійських іграх ухвалять у відповідний час.

У підсумку виходить суперечлива картина: МОК частково повертає російській структурі статус, посилаючись на юридичні критерії, але уникає прямої оцінки дій її керівника, коли той публічно підтримує війну та нагороджує її учасників. Така вибірковість формує власний інформаційний ефект — створює враження, що для олімпійської бюрократії зручніше не помічати політичну роль людини, чия інституція входить до самої МОК.