Вибори в РФ на тлі відступів: як Кремль маскує провали на фронті

Російські вибори до Держдуми пройшли на тлі найгіршого становища окупаційних військ за чотири з половиною роки — саме стільки триває війна, яку в Москві розраховували завершити за кілька днів. Замість масштабних наступів із проривом оборони Сил оборони України російська армія втрачає сотні квадратних кілометрів і повертається туди, де стояла восени 2022 року.

Спроба підкріпити виборчу кампанію гучними заявами про фронтові успіхи обернулася провалом. 1 вересня президент РФ заявив, що російські війська контролюють Святогірськ. Ця заява викликала подив не лише в українських військових, а й серед самих російських z-воєнкорів. Адже місто розташоване на відстані понад 10 км від лінії фронту.

Для порівняння, у червні Путін стверджував, що в Лимані російським військам залишилося взяти 100 будинків із 11 тисяч. Це теж не відповідало дійсності, але там лінія бойового зіткнення проходила близько околиць міста, тож брехня була менш очевидною. Заява про Святогірськ виявилася разючішою навіть за історії з окупацією Куп’янська, Куп’янська-Вузлового, Костянтинівки чи Борової. Пролунала вона винятково задля зміцнення позицій партії влади, яка підтримує війну, — щоб продемонструвати ефемерні успіхи окупаційних військ.

Одразу після цієї заяви до Святогірська прибув командувач 3-го армійського корпусу генерал Андрій Білецький і наочно показав, що російських окупантів у місті немає. Згодом офіційно оголосили про те, за чим уже не перший місяць стежили профільні ресурси, — про операцію Вівальді, наслідком якої наприкінці літа та на початку осені стала хвиля паніки серед російських z-воєнкорів.

Ця операція поставила хрест на всій брехні Путіна останніх місяців. Адже контролювати Святогірськ неможливо, не контролюючи річку Нетріус. Так само не можна контролювати Лиман, якщо доводиться тікати за річку Жеребець.

Окремий сюжет — кадровий склад партії Єдина Росія: до неї входять 199 воєнних злочинців, яких подають як нову «еліту». Серед них генерал Олександр Лапін, який у 2022 році ганебно відступав під час Харківської наступальної операції Сил оборони України і залишив зокрема Лиман. Тепер він обирається депутатом Держдуми.

Російський президент, підміняючи собою дешевих кишенькових пропагандистів, віщає з трибуни про ефемерні перемоги. Генерал-невдаха стає депутатом. Армія окупантів відступає під акомпанемент Вівальді. На східному фланзі Слов’янсько-Краматорського плацдарму ситуація стабілізується, а вздовж Сіверського Дінця ворог починає нервувати — так само, як раніше на Лиманському напрямку.

Фіаско нинішньої політичної системи Росії приховати важко. Як і відсутність здобутків на стратегічному, оперативному чи оперативно-тактичному рівнях. Вирішальний для російських окупаційних військ 2026 рік обернувся абсолютним провалом на полі бою та відсутністю перспектив перехопити ініціативу — хіба що вдасться стабілізувати ситуацію, закидавши фронт величезною кількістю живої сили.

На тлі флангів, що тріщать, напрямків, що просідають, нестійких оперативних зон і кризи в глибокому тилу, під звучання нових струнних акордів наступного сезону Вівальді постає питання: чи не стануть ці вибори останніми для путінського режиму?