«Тиша» на Донбасі: як статистика обстрілів формує інформаційний фон

За останні місяці в інформаційному просторі з’явилася низка повідомлень про обстріли на Донбасі. Лише за одну добу, 1 січня, було зафіксовано дев’ять порушень «тиші». Наступного дня кількість атак зросла до 13, внаслідок чого поранення дістав український військовий. В іншому випадку бойовики застосували міномети калібру 120 мм для обстрілу приватного сектору у Водяному.

Втрати серед військових також стають регулярною частиною зведень. 29 грудня на Донбасі загинув 22-річний боєць із Вінниці. 24 грудня поблизу Красногорівки військовослужбовець підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Снайперський вогонь у районі Авдіївки призвів до поранення бійця механізованої бригади. На Луганщині 20 травня загинув командир батальйону «Луганськ-1» Сергій Губанов через підрив на міні.

Окрема проблема — мінна небезпека. За даними української сторони, площа забруднених вибухонебезпечними предметами територій на підконтрольній уряду частині Донбасу становить 7 тис. кв. км, а на непідконтрольній — 14 тис. кв. км. Від 2014 року, за офіційними даними, на Донеччині та Луганщині загинуло понад 240 дітей, ще близько 500 отримали поранення.

Важливо звернути увагу на те, як частота повідомлень про обстріли формує уявлення про «гарячу фазу» конфлікту. З одного боку, цифри справді свідчать про регулярні порушення домовленостей. З іншого — відсутність масштабних наступальних дій дозволяє говорити про позиційну війну, де основними засобами ураження залишаються міномети, артилерія та снайпери.

Показовою є динаміка втрат. За п’ять місяців, з 19 грудня 2019 року до 29 травня 2020 року, загинули 33 українські військові, 235 отримали поранення. Водночас у публічному дискурсі продовжують лунати заяви про «безстрокове перемир’я» та додаткові заходи контролю. На практиці це означає, що режим тиші є радше політичним концептом, аніж реальним станом на лінії фронту.