Що Росія продає своїм громадянам: розбір інформаційного тижня 7–13 вересня

Російські соцмережі цього тижня вибудували пояснення для посилення українських ударів по цивільній інфраструктурі: безсилля Києва на фронті та страх перед важкою зимою з постійними російськими атаками. Удари по українських містах — логістичних вузлах, складах, портах у Миколаєві, АЗС у Києві — подаються не як трагедія, а як привід для радості. Паралельно підживлюється страх перед війною з Європою: Сергій Наришкін заявив, що Євросоюз нібито готується почати війну з РФ до 2030 року.

Упевненість у швидкій перемозі транслюють на найвищому рівні. Дмитро Пєсков заявив, що перемога над Україною вже скоро настане, а Путін вкотре нагадав: введення європейських військ в Україну означатиме початок війни Заходу з РФ. Водночас він стверджує, що європейці не мають жодного приводу воювати з Росією, бо всі питання буцімто було вирішено ще в ході Другої світової війни. Дмитро Мєдвєдєв додав, що у разі війни з РФ Литва «зникне з мапи», а росіяни мають сприймати «СВО» як необхідність задля величі Росії: «Або велика країна, або ніяка».

У регіонах звітували про знищення «сотень» українських БПЛА і запевняли, що всі ушкодження цивільних об'єктів — виключно через уламки збитих дронів. Особливу увагу приділили атаці на Сочі, де були руйнування та жертви серед цивільних. Позитивний фон тижня формували повідомлення про те, що Лукашенко пообіцяв «струснути армію аж до мобілізації», Путін відвідав саміт БРІКС, а російська сторона заявляє про ліквідацію лідера РДК Дмитра Капустіна. За оцінкою О. Іващенка, Росія може продовжувати війну до 2027–28 років, а Р. Стешин стверджував, що ЗСУ зневірились в обороні Слов'янська та Краматорська.

Негативний фон визначали повідомлення про підготовку Європи до масштабної війни з РФ, скарги учасників «СВО» на відсутність відпусток та удари по окупованих територіях і регіонах РФ. Неоднозначними темами були годинна телефонна розмова Путіна і Трампа, запровадження російськими страховими компаніями полісів для авто від атак БПЛА та заява СЗР про те, що Європа вимагає від України розпочати мобілізацію жінок.

Окремий сюжет тижня — удари по українській залізниці, які провоєнні канали святкують. Мовляв, після морського сполучення взялися за другий за дешевизною вид транспорту, на черзі удари по фурах. Як доказ повністю передруковують повідомлення «Укрзалізниці» про затримки потягів, обхідні маршрути та влучання по локомотиву в Ягодині. Дехто із Z-блогерів застерігає від радості, бо росіянам «те все відновлювати», але тут же закликає вдарити по скупченню суден біля берегів Румунії. Наступну ціль озвучують відкрито: щоб повністю ізолювати Україну від постачання, треба працювати по західних областях і зривати логістичні маршрути.

Ще один напрям — тиск на шоу-бізнес. Росіян цього тижня помітно рознервували два кейси: арешт нерухомості Ігоря Крутого в Маямі та матеріал «Царьграда» про зірок, які дозволяють собі розкіш у час, коли решта росіян потерпає від війни. Показово, що новина про арешт квартири Крутого з'явилася ще в червні, однак про неї знову згадали саме зараз. Не так давно Лавров заявив, що країна «волею долі позбулася» великої кількості людей, які вважали СВО «чужою війною» — так він в інтерв'ю «Вестям» прокоментував виїзд за кордон низки громадян Росії, включно зі знаменитостями. У матеріалі «Царьграда» йдеться про те, що СВО триває вже чотири роки, країна втратила тисячі своїх синів, від дронів ЗСУ щодня гинуть люди, а в ефірі федеральних телеканалів іде зовсім інше життя — те, у якому російські зірки змагаються в епатажі, витрачають мільйони на вбрання й забувають, де і в який час вони живуть.

На тлі цього антивоєнні акаунти намагаються підтримати тих, хто боїться мобілізації. Російські опозиційні медіа і соцмережі сповнені комунікацією людей, які втекли з Росії на тлі чуток про мобілізацію — зокрема, багато таких історій у Сибіру. Тим часом у Москві студенти вигукували антивоєнні гасла в навчальних корпусах: до цього їх агітували підписувати контракти у війська БПЛА. Ці стихійні протести висвітлюють опозиційні Facebook-акаунти, також помітні прості новини про посилення вербовки студентів.

Складається цілісна картина: офіційні меседжі про швидку перемогу і зовнішню загрозу покликані тримати суспільство в мобілізаційному тонусі, тоді як реальні кейси — втечі від мобілізації, студентські протести, скарги самих учасників «СВО» — показують, що цей тиск не працює однорідно. Пропаганда реагує на це двома способами: підсилює образи ворога і паралельно дисциплінує тих, хто ще не визначився, — від зірок шоу-бізнесу до потенційних призовників.