Учителька з Черкас: короткі відео в соцмережах випалюють у дітей бажання вчитися

Учителька історії з Черкас Леся Хлипавка, співавторка програм із історії, поділилася спостереженнями про те, як цифрові розваги змінюють здатність дітей до навчання. Свої міркування вона будує на власному досвіді та на простому експерименті, проведеному в одному з класів.

Педагогиня згадує власне дитинство, яке не було матеріально забезпеченим. За її словами, саме нестача ресурсів штовхала мозок шукати альтернативи. Діти багато часу проводили на вулиці: грали у футбол, влітку плавали, пасли корів, взимку каталися на санчатах і грали у сніжки. Коли взимку вимикали світло, читали книжки під гасовим каганцем. У цьому процесі, наголошує авторка, повноцінно працювала уява — дитина поспішала дочитати розповідь, бо уявляла продовження наперед, а якщо воно не збігалося з авторським, вигадувала власну альтернативу. Це, на її переконання, закладало фундамент абстрактного, образного та сюжетного мислення.

Щоб перевірити, як цифровий формат впливає на засвоєння матеріалу, Хлипавка провела експеримент. У першій половині уроку діти виконували чотири онлайн-вправи, а в другій — ті самі завдання, але на папері. Результат виявився показовим: онлайн-вправи учні розв'язали правильно лише з другого чи третього разу. Після перших помилок вони робили скриншот правильних відповідей і підганяли результат — механічно, без осмислення. Коли за 10 хвилин ті самі завдання з'явилися на паперових аркушах, частина учнів навіть не змогла пригадати, що щойно їх виконувала.

На думку вчительки, криза сучасної системи освіти має глобальний характер, а її корінь — не в застарілих підручниках, а у свідомій бездіяльності дорослих. Вона зазначає, що навчання часто романтизують, вважаючи його виключно свідомим і вольовим вибором дитини, проте реальність прагматичніша. Головним руйнівником сучасної школи вона називає необмежений доступ до коротких відео в соцмережах — TikTok, Reels, Shorts.

Ключове поняття, яким оперує авторка, — інформаційний голод. Це дефіцит легких вражень, який змушує мозок шукати задоволення у подоланні труднощів та реальних досягненнях, і саме він формує природну мотивацію вчитися. Надлишок легких цифрових розваг, за її словами, повністю випалює цей пошуковий інстинкт.

Хлипавка пов'язує це й з тим, як діти сприймають культурні простори. За її словами, дорослі самі дали дітям інструмент, який дозволяє отримувати задоволення без жодних зусиль, і тому похід до музею, бібліотеки чи іншого культурного простору для них стає нудним.

Висновок учительки: поки суспільство не усвідомить масштаб пастки, у яку дорослі завели дітей, жодні реформи не зрушать з місця. Подолання кризи, на її переконання, потребує не нових міністерств чи реформ, а створення оздоровленого соціокультурного середовища, яке обмежуватиме легкі сурогати та поверне повагу до інтелектуальної праці.