Сюмар: контроль якості інформації стає питанням безпеки, а не професійної дискусії

Народна депутатка України від фракції «Європейська солідарність» Вікторія Сюмар взяла участь в опитуванні, приуроченому до 25-річчя медіакритичного проєкту. Вона окреслила своє бачення того, як змінюється роль незалежного громадського контролю за якістю інформаційного простору.

За її словами, медіа визначають не лише те, що знає суспільство, а й те, як воно думає: що вважає важливим, нормальним, допустимим, кому довіряє. Відтак якість медіа впливає на якість самого суспільства. Сюмар зауважила, що може не погоджуватися з оцінками медіакритиків, і вважає це нормальним, але наголосила: важливіше те, що ці оцінки завжди мали вагу і ставали предметом професійної та суспільної дискусії.

Депутатка звернула увагу, що медіасередовище давно вийшло за межі традиційних медіа. Мільйони українців отримують новини з телеграм-каналів, часто анонімних, без зрозумілої редакційної політики та відповідальності. Їхній вплив подекуди перевищує вплив телеканалів, тоді як суспільний контроль за ними значно слабший. Тому, на її думку, поле роботи для громадського регулятора якості не звужується, а розширюється.

Оцінюючи роль медіакритики під час ключових суспільних подій, Сюмар висловила думку, що Революція гідності почалася не в листопаді 2013 року: її ціннісні передумови формувалися раніше, зокрема в середовищі незалежних журналістів, які вчилися говорити «ні» цензурі та політичному тиску. Вона наголосила на важливості періоду напередодні Майдану і ролі журналістського середовища в консолідації навколо руху «Стоп цензура!». На її переконання, історію незалежної української журналістики не можна відокремлювати від історії становлення громадянського суспільства: спершу право не погоджуватися і чинити опір тиску відстоювали журналісти, а згодом цього права дедалі голосніше вимагало суспільство.

Повномасштабна війна, за словами Сюмар, поставила перед медіа складніше питання: як залишатися вільними, коли свободу країни намагаються знищити. Вона нагадала про свої дискусії з журналістом Романом Бочкалою щодо свободи медіа та відповідальності, під час яких наполягала, що свобода слова без відповідальності може перетворитися на свободу маніпулювати. Водночас вона звернула увагу і на зворотний бік: відповідальність, межі якої починає одноосібно визначати держава, швидко може обернутися цензурою.

«Держава мусить захищати себе від ворожчих інформаційних операцій, ігнорувати це було б безвідповідально. Але водночас не можна забувати, що саме ми захищаємо», — сказала вона. За її словами, небезпека починається тоді, коли тимчасове обмеження стає звичкою, а звичка — новою нормою. Тому попереду, на її думку, Україну чекає велика й непроста розмова про новий суспільний договір, принциповою частиною якого мають стати свобода слова, відповідальність медіа, межі державного втручання та право громадян знати.

Серед головних рис команди медіакритиків за 25 років Сюмар назвала інституційність. Вона зауважила, що в Україні завжди було багато сильних людей і значно менше сильних інституцій, тоді як люди змінюються, політичні епохи закінчуються, змінюються власники медіа, технології та платформи. Депутатка подякувала за аналіз, критику, незручні запитання, дискусії та стандарти, а особливо — за здатність не просто говорити про них, а вимагати їх дотримання.

Говорячи про майбутнє, Сюмар припустила, що наступні 25 років будуть складнішими за попередні. На її думку, громадському регулятору якості доведеться поступово перестати бути лише детектором медіа, адже саме поняття медіа стрімко змінюється. Якщо раніше достатньо було з'ясувати, наскільки чесно працює телеканал чи газета, то завтра доведеться визначати, хто взагалі створив інформацію, яку бачить людина: журналіст, політичний технолог, анонімний телеграм-канал, алгоритм, російська фабрика впливу чи штучний інтелект.

До цього додається, за її словами, ще один виклик — звичка до цензури, яку війна може залишити у спадок. Сюмар переконана, що доведеться повертати повноцінну конкурентну дискусію, визначати правила для нових інформаційних платформ і месенджерів, шукати відповіді на виклики штучного інтелекту та дипфейків і по-новому ставитися до освіти та медіаграмотності.

«Бо в інформаційному світі критичне мислення — це вже не додаткова компетенція. Це одна з умов безпеки людини і держави», — наголосила вона. Саме тому, за її словами, роль незалежного громадського «регулятора якості» інформаційного простору лише зростатиме — як інституції, що допомагає суспільству відрізняти журналістику від маніпуляції, факт від технології впливу, свободу слова від свободи безвідповідальності.