Російський суд визнав ОУН та УПА пособниками нацистів: що не так із цим рішенням

Російський Тверський районний суд Москви задовольнив позов генеральної прокуратури РФ і встановив «факт, що має юридичне значення»: Степана Бандеру, Романа Шухевича, Андрія Мельника, Ярослава Стецька та інших діячів, а також Організацію українських націоналістів (ОУН) і Українську повстанську армію (УПА) визнано пособниками нацистської Німеччини у військових злочинах і злочинах проти людяності. Це вже не перше подібне рішення — раніше той самий суд ухвалював аналогічний вердикт.

Формулювання «пособники нацистської Німеччини» активно використовується російською пропагандою для легітимації війни проти України. Однак цей наратив ігнорує масштабні факти колабораціонізму серед самих громадян СРСР. За оцінками істориків, загалом у роки Другої світової війни на бік нацистської Німеччини перейшли від 1 до 1,5 мільйона громадян СРСР. Із них щонайменше 500 тисяч — етнічні росіяни, тобто приблизно третина всіх радянських колабораціоністів. Ця статистика у російських судових рішеннях і пропагандистських матеріалах не згадується.

Показово, що російська риторика про «злочини проти людяності» не враховує злочинів сталінського режиму. У 1939 році СРСР разом із Німеччиною напав на Польщу, а вже за рік, у 1940-му, за наказом керівництва НКВС і Сталіна було розстріляно понад 21 тисячу польських військовополонених, офіцерів та інтелігенції — це Катинська трагедія. Крім того, сталінський режим проводив масові депортації цілих етносів: кримських татар, чеченців, інгушів, німців та інших народів. Під час цих переселень сотні тисяч людей загинули від голоду та хвороб. У СРСР діяли каральні органи, які здійснювали позасудові страти й етнічні чистки.

Рішення Тверського суду Москви — частина ширшої кампанії з переписування історії. Раніше Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій засудив дезінформацію та фальсифікацію історії з боку Росії. Євродепутати зазначили, що російська пропаганда намагається переписати минуле не лише України, а й інших держав. Зокрема, Москва заперечує окупацію країн Балтії у 1940 році, називаючи її «добровільним приєднанням»; відкидає відповідальність за Катинський розстріл і представляє напад на Польщу як «визволення». Щодо Чехії та Словаччини поширюється наратив, ніби введення військ у 1968 році було спровоковане діями українців в окупаційних частинах радянської армії та Політбюро КПРС.

Таким чином, судове рішення про «пособників нацизму» — це не стільки юридичний акт, скільки інструмент інформаційної війни. Воно покликане створити видимість легітимності для наративів, які використовуються для виправдання агресії, водночас замовчуючи незручні для самої Росії сторінки історії: масовий колабораціонізм росіян, сталінські репресії та депортації. У цьому контексті спроби РФ монополізувати моральну оцінку подій Другої світової війни виглядають як класична маніпуляція, спрямована на внутрішню та зовнішню аудиторію.