Мендель, санкції та Європарламент: як працює риторика колишньої речниці

Кейс Юлії Мендель — це не історія однієї людини, а приклад того, як колишній посадовець перетворюється на канал трансляції чужих наративів. Її шлях — від перемоги в конкурсі на посаду прессекретаря президента до санкцій за дезінформацію — варто читати саме під цим кутом.

Нагадаємо хронологію. Конкурс на посаду прессекретаря Зеленський оголосив 30 квітня 2019 року, інавгурація відбулася 20 травня, а указ про призначення Мендель підписали 3 червня. До того вона писала для The New York Times, співпрацювала з низкою світових і українських медіа, була консультанткою з комунікацій у Світовому банку. У конкурсі, за даними ЗМІ, вона перемогла серед приблизно 4 тис. кандидатів. Кар'єра виявилася нетривалою: уже за місяць вона нібито жартома назвала себе «агентом Кремля», восени 2019-го потрапила в скандал через штовхання журналіста, а на початку липня 2021 року Зеленський її звільнив, призначивши натомість Сергія Никифорова.

Далі — книжка «Кожен з нас президент», кількарічна пауза в українському медіапросторі та повернення наприкінці 2025 року в ефір «Радіо Свобода». Там Мендель назвала Андрія Єрмака, який щойно залишив посаду голови ОП, «дуже небезпечною людиною», звинуватила його у знищенні людських доль, але без прикладів та імен. За її словами, Єрмак нібито «переконав» Зеленського, що війни не буде.

Відтоді її риторика рухалася в одному напрямі. На початку року її звинуватили в антиукраїнських заявах, у травні вона дала півторагодинне інтерв'ю Такеру Карлсону, де говорила про Україну «на межі зникнення», «нездоровий націоналізм» і психічні проблеми Зеленського. Там же вона перейшла на російську, щоб звернутися до Путіна, заявивши, що не є його політичним опонентом і «взагалі не є для нього загрозою». Повномасштабну війну описала формулою «Слов'яни вбивають слов'ян», а про окупантів у Херсонській області розповідала як про влаштування сафарі на людей.

Радник президента з питань комунікацій Дмитро Литвин тоді заявив, що інсайдерської інформації в Мендель немає: «Ця пані не брала участі в перемовинах, не брала участі в ухваленні рішень, давно не в собі, а хто їй там щось розповідає та чи було це насправді – коментувати несерйозно». У серпні вона закликала українців змиритися з втратою території заради припинення війни, наводячи приклад Фінляндії. А згодом, за словами журналістки «24 каналу» Катерини Соляр, почала писати англомовні пости, де покладає на Україну провину за російські обстріли міст і гуманітарну катастрофу — без згадки про те, що цивільну інфраструктуру Росія нищила задовго до появи далекобійних спроможностей.

9 вересня на сайті ультраправої партії AfD з'явився анонс виступу Мендель у Європарламенті — разом із співголовою AfD Тіно Хруппалом, швейцарським журналістом Роджером Кеппелем і депутатом ЄП Гансом Нойгоффом. 13 вересня Зеленський увів проти неї санкції за поширення пропаганди й дезінформації, а наступного дня вийшло інтерв'ю блогерці Лілії Багіровій, записане ще до санкцій. У ньому Мендель говорила про себе в третій особі, скаржилася на тиск і страх за життя, заявила, що країною керують «дві людини – Зеленський і Єрмак», і пояснила мотивацію інтерв'ю Карлсону: «В мене є те, чого немає у більшості політиків сьогодні. У мене є совість. Я кожного дня прошу у Бога пробачення за те, що я допомогла цій мерзоті прийти до влади, бути у владі. Тому я просто не можу мовчати, тому що мені здається, що якщо я змовчу, я не пробачу собі нікого. Мерзота – це Зеленський».

Про Путіна в тому ж інтерв'ю вона сказала, що його дії — «дикість», і що вона не виправдовує главу Кремля, але тут же додала: «Путін почав цю війну. А продовжує уже не тільки Путін, а продовжуємо вже і ми, і Європа, і так далі. [...] Ми говоримо: "Путін, Путін, да, Путін гівнюк ще той. Але не Путін винен в українській корупції. Та не Путін винен в будинках, які будуються під Києвом. Не Путін винен в тих скандалах, які відбуваються. Не Путін винен в ТЦК». Вірусною стала й фраза «Чому я дала Карлсону» — вирвана з контексту, але вона й стала основою для мемів.

Реакція аудиторії та колег показова. Журналістка Лєна Чиченіна назвала це «драмою» і зауважила, що на місці згаданих «рятівників від влади» могли б образитися Андрій Богдан, Михайло Федоров і Дмитро Разумков, які справді були з Зеленським у виборчій кампанії. Журналіст Сергій Руденко звернувся з іронією до Богдана, а Михайло Ткач припустив, що Мендель не проти повторити кар'єру політиків, які виїхали до РФ. Телеведуча Марічка Падалко нагадала про старі спростовані плітки 2021 року, а речниця Humaniti Естер Вратарьова зауважила, що реальність саркастичніша за будь-який коментар. Мендель, яка народилася в Генічеську, про гуманітарну катастрофу в Олешках не згадала, натомість назвала себе родом з Херсона.

У Європарламент її не пустили, виступ не відбувся. Посадовці ЄП не пояснювали причин, наголосивши, що це стандартна процедура. Сама Мендель пов'язала це із санкціями і заявила у Facebook, що «промова про мир» все одно буде, бо за нею «люди і бог». Під постом — понад 1,6 тис. коментарів. Посол Олександр Щерба написав, що «путініським лакеям в Європі не місце» і порадив: «В деревню, в глушь, в Саратов, Юля!» Експоліцейська і правозахисниця Зоя Мельник запитала про зіркову хворобу, а журналіст Пітер Залмаєв закликав не вплутувати в цю історію ще й бога.

Висновок простий: кейс Мендель — це не про особисту образу чи «совість». Це про те, як колишній статус дає доступ до аудиторій, а самі меседжі — про «втому від війни», «територіальні компроміси» й «спільну відповідальність» — лягають у готові рамки, які просувають проросійські сили в Європі. Санкції тут — реакція на поширення дезінформації, а не на емоції. І поки такі меседжі знаходять майданчики, попит на розбір цієї риторики залишається.