Симфонія Кремля: духовне ППО, штурхання Лаврова і два села Веселих

Заява президента США Дональда Трампа про "енергетичне перемир'я" між Україною та Росією виявилася передчасною: удари у відповідь на обстріли української енергетики фіксують у Сочі, Сизрані та Новому Уренгої. Для частини російських школярів, які раніше не надто переймалися географією власної країни, тепер це питання набуло практичного значення.

У самій Росії дедалі частіше питають, чому протиповітряна оборона виявляється настільки дірявою. Відповідь намагається дати Борис Корчевніков, який очолює псевдоправославний телеканал "Спас". Його аргумент зводиться до того, що найкращим ППО є Божа Матір. Логіка цієї тези, втім, сама себе заперечує: у російських церквах, судячи з усього, Бога не ночувало, тож і ефективність такого захисту відповідна. Далі Корчевніков пафосно переконує молодих росіян, що їм доведеться жити у війні, хоча сам пропагандист на ній не перебуває.

Про війну росіянам розповідає й телеведуча Юлія Меньшова. Колись вона вела програму "Я сама", де принаймні намагалися говорити про рівноправність статей. Тепер Меньшова обурюється, чому на тлі чуток про нову хвилю мобілізації росіяни виїжджають із країни та не поспішають підписувати контракти з міноборони РФ. Її 29-річний син при цьому працює в Москві, на фронті не перебуває і, схоже, нічого підписувати не збирається.

Ці міркування прозвучали в інтерв'ю з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Спектр тем виявився широким: від геополітики й переговорів до з'ясування, сова Лавров чи жайворонок, та історії відомої фрази "Дебіли, б***ь", яку згадують уже десять років. Особливо показовою стала відповідь про дипломатичний процес: "Відсутність зовнішніх ознак спокійних переговорів не означає, що вони ведуться. Їх немає". Що саме мав на увазі глава МЗС цією конструкцією, залишається незрозумілим.

Натомість фізичною формою Лаврова захоплюється пропагандист Павло Зарубін. Після компліментів Володимиру Путіну він перейшов до постаті міністра й із захватом описує, як той штовхнув його на саміті БРІКС у Нью-Делі. Виходить, що здобутки російської дипломатії тепер вимірюють не результатами переговорів, а силою поштовху 76-річного глави МЗС.

Паралельно Росія штурмує не лише культову Малу Токмачку, а й село на Донеччині з назвою Веселе. Оскільки таких сіл у двох різних територіальних громадах, росіяни запустили "антикризу": мовляв, штурмують обидва. Тим часом Сили оборони України офіційно підтвердили наступ на півночі Донецької області — операцію під кодовою назвою "Вівальді".

На цьому тлі символічною виглядає історія Олександра Лихачова. Хлопчик, який колись співав про те, який Володимир Путін молодець, на музику і вірші свого батька, тепер не збирається йти на війну. Коли йому випала нагода перевірити лідерство та борцівські якості Путіна і загинути за нього, бажання воювати за українські села різко зникло. Володимир Путін молодець, та Саша — точно не боєць.

Усі ці сюжети — від "духовного ППО" до захоплення штурханням — виконують одну функцію: відволікати від провалів і перекладати відповідальність на тих, хто воювати не збирається. Поки офіційна пропаганда малює велич, реальність усередині Росії дедалі менше з нею збігається.