Кремль мобілізує мощі Дмитра Донського для підживлення бойового духу армії

Російська влада знайшла новий інструмент пропаганди — рештки середньовічного князя Дмитра Донського, які планують відправити на фронт як реліквію для вшанування військовими.
У Кремлі вирішили використати релігійні артефакти для підтримки морального духу окупаційних підрозділів у війні проти України. Під час реставраційних робіт в Архангельському соборі Московського Кремля було знайдено мощі князя Дмитра Донського. Цю знахідку влада РФ подає як надприродний знак прихильності до своїх військових планів.
Ультранаціоналістичний олігарх Костянтин Малофєєв, який називає себе «православним монархістом» і фінансує низку медіаресурсів, у своєму Telegram-каналі назвав подію «справжнім дивом» і «прямим благословенням Бога для Росії та російської армії». Варто нагадати, що його дружина Марія Львова-Бєлова, як і Володимир Путін, перебуває під ордером Міжнародного кримінального суду через системне викрадення українських дітей.
За задумом кремлівських стратегів, три фрагменти кісток Донського розмістять в окремих ковчегах-релікваріях і доправлять безпосередньо на фронт, щоб солдати могли їм поклонятися. Практика використання реліквій для виправдання війни не нова, але залучення останків Донського надало їй нового розмаху — Путін особисто відвідав відкриття саркофага.
Образ Дмитра Донського в РФ традиційно міфологізують, представляючи його як «історичного супергероя», що розгромив монголів. Малофєєв стверджує, що у 1380 році на Куликовому полі князь «об’єднав роздроблені князівства в єдиний російський народ», а перемога стала «провісником суверенності та великої місії Москви як Третього Риму». Проте ці твердження не відповідають історичним фактам: у XIV столітті жодного «російського народу» не існувало, князівства залишалися роздробленими, а сам Донський вів війни проти Твері та Рязані. Поразка монголів виявилася тимчасовою — вже за два роки хан Тохтамиш спустошив Москву і змусив Дмитра підкоритися.
Використання релігійних догматів для обґрунтування імперських амбіцій Кремля має давню історію. У березні 2024 року Російська православна церква на чолі з патріархом Кірілом ухвалила документ, де війна проти України офіційно названа «Священною війною». У ньому Росії відводиться роль «Катехона», який нібито рятує світ від «навали глобалізму» та «сатанинського Заходу». Сакралізація торкнулася навіть ядерної зброї: 2005 року Кіріл оголосив адмірала Федора Ушакова покровителем стратегічних бомбардувальників, а 2007-го Путін назвав ядерний арсенал і православну віру двома стовпами безпеки, тоді ж покровителем ядерних сил призначили Серафима Саровського.
Тим часом серед російських пропагандистів назріває невдоволення. «Воєнкори» різко критикують командування через ситуацію під Лиманом. За даними Інституту вивчення війни, у РФ визнають українські контратаки та вимушений відступ окупантів із деяких позицій, а також засуджують поширену у своїх військах «культуру брехні». Неправдиві звіти про «контроль» територій створюють оперативні ризики: росіяни не можуть завдавати ударів по цих зонах, а суміжні підрозділи покладаються на дезінформацію під час планування. Крім того, мілблогери спростували заяви Путіна про нібито контроль РФ над Святогірськом, де насправді перебувають ЗСУ.
Отже, спроба Кремля канонізувати середньовічного князя як символ «неминучої перемоги» є черговим елементом системної інструменталізації релігії для виправдання агресії. Водночас внутрішні суперечності серед російських пропагандистів свідчать про те, що навіть ідеологічні конструкції не здатні приховати реальний стан справ на фронті.




