Розшук російських пропагандистів: як Баку переписав правила гри з Москвою

18 серпня Генеральна прокуратура Азербайджану оголосила в міжнародний розшук трьох російських пропагандистів — Семена Уралова, Івана Князєва та Олексія Чадаєва. Формальним приводом стали їхні ефіри, в яких Баку побачив заклики до насильницької зміни влади, порушення територіальної цілісності країни та фізичної розправи над представниками її керівництва. Російського посла викликали до МЗС, а Москва у відповідь заявила, що фігуранти не представляють офіційної позиції держави.

Для Баку така реакція навряд чи виглядає переконливою. І річ не в кількох ефірах.

Передумови конфлікту накопичувалися задовго до серпня. Вимога закрити "Російський дім" на початку 2025 року, жорсткі дії російських силовиків щодо азербайджанців у середині того ж року, скасування культурних заходів росіян в Азербайджані — усе це перевело суперечку з дипломатичного рівня у площину внутрішньої безпеки. А переломним моментом стала катастрофа літака Azerbaijan Airlines 25 грудня 2024 року.

Тоді пасажирський Embraer E190 рейсу Баку — Грозний був уражений російською ракетою ЗРК "Панцир-С1" під час підльоту до Грозного. Літак збився з курсу, перетнув Каспійське море та впав поблизу аеропорту казахстанського Актау. Із 67 осіб на борту 38 загинули, 29 дістали поранень. Москва спершу категорично відкидала провину і лише під систематичним тиском Баку частково її визнала.

Для президента Ільхама Алієва ключовим тоді було питання відповідальності: визнання, покарання винних, компенсації. А поведінка Кремля після катастрофи в Баку сприйняли як свідчення того, що Росія досі очікує особливого режиму відносин із державами колишнього СРСР — режиму, в якому її публічна відповідальність неприпустима. Події 2025 року лише закріпили це сприйняття.

Азербайджанські аналітики пов'язують загострення з поступовим скороченням російського впливу на Південному Кавказі. У їхньому прочитанні Москва вдається до інформаційного, діаспорного та економічного тиску саме тому, що традиційні політичні важелі ослабли. Офіційне Баку формулює це обережніше, але не схильне вірити, ніби системні російські медіа, чиновники чи пов'язані з державою коментатори діють винятково як приватні особи. Межа між офіційним і неофіційним російським дискурсом для Баку виглядає куди менш чіткою, ніж її подає російське МЗС.

Звідси й масштаб реакції. Погрози керівництву, територіальній цілісності чи спроби втручання у внутрішню політику тут трактують як питання державної безпеки. Показово, що до 18 серпня 2026 року, окрім України, ніхто на пострадянському просторі не відкривав кримінальних проваджень проти російських пропагандистів і не оголошував їх у міжнародний розшук.

Але справа не лише в інформаційній політиці. За останні п'ять років змінилося саме становище Росії в регіоні. До 2020 року Москва була головним зовнішнім посередником у карабаському конфлікті: військова присутність у Вірменії, відносини з Азербайджаном і роль у переговорах давали їй вплив на обидві сторони. Після війни 2020 року ця конструкція почала руйнуватися, а після повернення Азербайджаном повного контролю над Карабахом у 2023-му російська миротворча місія втратила функціональний сенс.

Мирний процес між Вірменією та Азербайджаном додатково звужує російські можливості. В азербайджанському експертному середовищі наголошують, що мети витіснити Росію з Вірменії Баку перед собою не ставить. Експерт Фархад Мамедов наполягає: нормалізація азербайджано-вірменських і турецько-вірменських відносин сама по собі змінює зовнішньополітичні можливості Єревана. Адже значна частина залежності Вірменії від Росії була пов'язана з неврегульованим конфліктом із Азербайджаном і закритим кордоном із Туреччиною. Коли обидва фактори слабшають, зростає простір для диверсифікації зовнішньої політики, торгівлі, транспортних маршрутів і джерел безпеки. Тобто російський вплив скорочується без прямого витіснення.

Після 2020 року Баку отримав значно більше свободи для маневру. Військовий результат змінив баланс із Вірменією, енергетичні зв'язки з Європою залишаються економічним ресурсом, транскаспійські маршрути підвищили вагу Азербайджану для Центральної Азії, Туреччини та ЄС, зростає і значення відносин із Китаєм. Статус "середньої держави" для Баку принципово важливий: після звільнення Карабаху він дозволяє позиціонувати себе як силу, здатну діяти самостійно.

Утім, у балансування є межі. Безпековою опорою залишається Туреччина: Шушинська декларація 2021 року закріпила союзницький характер відносин і передбачає консультації та взаємну допомогу в разі загрози безпеці чи територіальній цілісності. Саме цей союз дає основу, а відносини з ЄС, Центральною Азією, Китаєм, США та Росією — простір для політичного й економічного маневру.

Росія в цій системі залишається важливою, але вже не винятковою. Азербайджанські коментатори пояснюють жорстку реакцію Баку потребою показати Москві, що тиск не працює: будь-яке висловлювання російських пропагандистів має отримати оцінку, бо відсутність відповіді в Москві читають як поступку, а поступка у відповідь на примус робить імовірнішим наступний епізод тиску.

У цієї стратегії є ризики. Росія досі здатна створювати проблеми азербайджанському бізнесу, трудовим мігрантам і діаспорним структурам, зберігаються значні торговельні й транспортні зв'язки. Географію не змінити: Росія залишається одним із двох великих сусідів Азербайджану — разом з Іраном на півдні. Тож повний розрив не відповідає інтересам Баку.

У Москви теж є причини уникати такого сценарію: відкрита конфронтація неминуче посилила б позиції Туреччини та могла б прискорити зближення Баку з іншими партнерами, ще більше звузивши російські можливості на Кавказі.

Тому найімовірнішим результатом залишається тривалий період нестабільних, але робочих відносин. Економічні контакти триватимуть, президенти зберігатимуть можливість домовлятися напряму, окремі кризи завершуватимуться частковою нормалізацією. Але рівня довіри, який існував до авіакатастрофи, вже не повернути.

Нинішній конфлікт показує ширшу проблему російської політики на Південному Кавказі. Москва має справу з регіоном, де сусідні держави отримали більше альтернатив: Туреччина стала сильнішим гравцем, Центральна Азія активніше виходить до Кавказу через Каспій, європейський інтерес до енергетики й транспортних маршрутів залишається високим, США знову беруть участь у регіональній дипломатії. Азербайджан користується цим активніше за інших. Його політика не передбачає розриву з Росією — Баку прагне зберегти відносини, але більше не погоджується, щоб Москва визначала межі його зовнішньополітичної поведінки. Саме ця зміна, а не черговий скандал навколо пропагандистів, визначатиме двосторонні відносини найближчими роками.