Виставки замість уроків: як окупанти мілітаризують молодь на ТОТ

Ідеться не про окремі культурні події, а про вибудувану схему, у якій формат експозиції виконує роль інструменту ідеологічної обробки. Про це заявив Центр протидії дезінформації при РНБО України.

За даними відомства, у Скадовську на Херсонщині відкрили виставку з портретами місцевих колаборантів. У Довжанську, колишньому Свердловську, на Луганщині діє пересувна експозиція про учасників війни. Спільна риса обох проєктів — акцент на постатях місцевих зрадників і тих, хто воював проти України.

До створення робіт залучають дітей та молодь. На самі заходи масово привозять студентів місцевих навчальних закладів, і, за оцінкою ЦПД, характер цих відвідувань аж ніяк не добровільний. Тобто участь у пропагандистській активності вбудована в навчальний процес, а не залишена на вибір самої людини.

Механізм впливу тут двоступеневий. Спершу молодь роблять не глядачем, а співавтором: дитина малює портрет або готує роботу для експозиції. Потім її ж приводять дивитися на результат — уже як частину колективного заходу. Така зв'язка формує не просто знайомство з потрібними персонажами, а відчуття власної причетності до них.

Саме на це вказують у ЦПД: нав'язуючи молоді подібних «героїв», пропаганда глорифікує війну та намагається створити штучне відчуття причетності до «спільної історії» з окупантами. Іншими словами, йдеться про конструювання ідентичності, у якій війна проти України подається як прийнятна, а то й почесна норма.

Кінцева мета, за оцінкою відомства, цілком прагматична. Примушуючи дітей малювати та відвідувати пропагандистські виставки, окупанти прагнуть сформувати лояльне до Кремля покоління та виростити майбутній мобілізаційний ресурс для РФ. Тобто культурно-освітня форма тут обслуговує суто військові потреби.

Це не локальна ініціатива окремих шкіл чи активістів. Як зазначають у ЦПД, російські школярі з 6-го класу дивитимуться пропагандистські фільми на уроках. Влада РФ системно нарощує пропаганду війни серед дітей, перетворюючи шкільну освіту на інструмент тотальної ідеологічної обробки та мілітаризації підростаючого покоління.

Отже, виставки на окупованих територіях — це не про пам'ять і не про культуру. Це етап послідовної кампанії, у якій дитину спершу роблять учасником, потім глядачем, а зрештою — потенційним солдатом. І фіксація таких епізодів важлива саме тому, що кожен із них виглядає дрібним, поки не скласти їх у систему.