Зниклий безвісти підліток із Кринок у кадрі російської пропаганди: як історію подають як «добровільний вибір»

Кейс, який варто розібрати, стосується не стільки одного відео, скільки способу, у який його вбудовують у ширшу розповідь. У шоу російської пропагандистки Ольги Скабєєвої показали розмову з російським військовим, представленим як Олександр Мустяце. За версією авторів матеріалу, йому 19 років, а народився він 26 лютого 2007 року. В українському реєстрі «Діти війни» це ім'я фігурує серед дітей, які вважаються зниклими безвісти.

На відео Мустяце відповідає на запитання невидимого співрозмовника, паралельно споряджаючи кулеметну стрічку набоями. За його словами, контракт із Збройними силами РФ він підписав невдовзі після досягнення 18 років. Він також згадав, що має кількох знайомих із Херсонської області, які теж пішли служити до російської армії, а родина, за його словами, поставилася до цього рішення «доволі нормально». З рідні він називає тітку, дядька, бабусю, сестру та братів, які після початку повномасштабного вторгнення переїхали до Росії.

Окремий сюжетний вузол відео — Кринки. У ньому стверджується, що російські війська увійшли до села за два дні до 15-річчя хлопця. На запитання, що він відчував, дізнавшись про «звільнення» рідного села, Мустяце відповів, що на той момент уже жив у Краснодарі: «У новинах оголосили, що їх звільнили повністю. Я подумав, що скоро там нове місто буде. Облаштовувати все нове будуть. Війна скінчиться і так далі».

Доказова база тут будується з кількох шарів. Перший — сам факт присутності людини, яка в українському реєстрі позначена як зникла безвісти, у російському ефірі як військовослужбовця. Другий — матеріали, які раніше оприлюднила ініціатива Back to Ukraine: на сторінці Мустяце в соцмережі знайшли фотографії у військовій формі з російською символікою та прапором РФ, а також знімки з позицій. Пізніше там з'явилося фото у бандажі — ймовірно, після поранення. Від листопада 2025 року сторінка не оновлювалася. Третій шар — листування: після публікації даних автори розслідування написали Олександру щодо його участі в російській армії, і у відповідь він зазначив «я за свою сторону завжди» та «Росія завжди була у моєму серці», після чого перестав відповідати.

Для розуміння впливу важлива не лише сама історія, а її медійне обрамлення. 28 липня активісти Back to Ukraine повідомили про перший випадок, коли українську дитину, яка вважалася зниклою та перебувала в національному реєстрі «Діти війни», ідентифікували як солдата російської армії. Історія Мустяце розійшлася медіа — не тільки українськими та європейськими, а й російськими, де його службу подали як свідомий і добровільний вибір. Згодом Олександра додали до бази «Миротворець» як зрадника та воєнного злочинця.

Висновок, який випливає з цієї конструкції, стосується не оцінки конкретної людини, а механіки подачі. Російський ефір бере випадок, який в українському правовому полі є історією зниклої дитини, і перетворює його на доказ нібито природного й масового переходу молоді на бік РФ. Ключові елементи цієї рамки — акцент на «добровільності», побутові деталі на кшталт споряджання стрічки та цитата про «нове місто» на місці зруйнованого села. Кожен із цих елементів окремо виглядає нейтрально, але разом вони знімають питання про примус, вербування чи обставини, за яких неповнолітній опинився в зоні російського впливу. Саме тому цей кейс варто читати не як історію однієї долі, а як приклад того, як фактуру з українських реєстрів і розслідувань переупаковують у пропагандистський наратив.