Цензура війни: чому українці замовчують болюче та як це впливає на суспільство
Суспільство створило негласні правила, які обмежують обговорення болючих тем війни — від втрат до проблем у армії. Розбираємося, як працює самоцензура та чи є вона захисним механізмом.
Після 24 лютого 2022 року інформаційний простір України зазнав трансформації: з’явилися теми, які суспільство уникало обговорювати, щоб не розхитувати єдність і не псувати міжнародний імідж країни. Негласна заборона стосувалася корупції, помилок військового керівництва та інших чутливих питань. Однак згодом мораторій на критику влади послабшав: якщо восени 2023 року 70% українців вважали критику необхідною, то через два роки ця цифра зросла до 90%.
Соціологи та психологи виділяють п’ять ключових тем, які найчастіше замовчують цивільні: реальна ціна війни у людських втратах і руйнуваннях, можливість поразки, територіальні поступки заради миру, проблеми мобілізації та невизначеність майбутнього. Політична психологиня Світлана Чуніхіна пояснює: самоцензура виникає, коли людина свідомо уникає небажаних тем, а цензура — коли обмеження накладаються ззовні. Мобілізація, на її думку, є одночасно і тим, і іншим: суспільство розколоте між тими, хто уникає служби, і тими, хто засуджує ухилянтів. При цьому терпимість до ухилення зростає, що підтверджують опитування.
Психоаналітик Юрій Прохасько вбачає в самоцензурі два виміри: інстинкт самозбереження, який змушує уникати розбрату, та поняття такту в спілкуванні. Самообман, своєю чергою, допомагає психіці впоратися з болем і протиріччями. Приклад: людина може визнавати необхідність мобілізації, але водночас виключати себе та близьких із цього процесу. З часом погляди змінюються, і люди часто соромляться власної мінливості, шукаючи виправдання.
Окрема проблема — самоцензура військових. Анонімний доброволець, який мобілізувався у 2024 році, розповів про п’ять табу: безпека підрозділу (цілком виправдана), замовчування реальної ролі в армії, критика командування, приниження та неофіційні послуги. Військові часто соромляться розповідати про принизливу атмосферу, а командири можуть використовувати службове становище для особистих потреб, що ускладнює викриття порушень.
Експерти сходяться на тому, що повне ігнорування проблем лише поглиблює їх. Водночас надмірне занурення в жахіття війни може паралізувати здатність діяти. Баланс між прийняттям реальності та психологічним захистом — необхідна умова для збереження стійкості суспільства.
