Фейки як зброя: як російські наративи б'ють по військових, поліції та довірі до держави

Період із серпня по грудень 2025 року дав моніторинговій спільноті чималий масив роботи: 875 фейків російського походження та 3736 маніпуляцій різного авторства було виявлено й оперативно спростовано у десяти областях. Набір тем при цьому відрізнявся залежно від регіону, але кілька сюжетів виявилися наскрізними — мобілізація, діяльність ЗСУ та обстріли, екологія, енергетика, а також дискредитація української влади.

Масштаб інвестицій у цю роботу теж показовий: на пропаганду у 2026 році Росія заклала 1,85 мільярда доларів — на 54% більше, ніж роком раніше. Окремі фейкові повідомлення живуть у стрічках лічені години, проте самі тези зазвичай не виникають стихійно: вони є частиною ширших інформаційних кампаній, які змінюють форму, але зберігають зміст.

Про те, як це виглядає на практиці, розповів старший оперуповноважений відділу протидії кіберзлочинам у Тернопільській області Максим Серватнюк. За його словами, вибір наративів напряму прив'язаний до того, що зараз активно обговорюють в Україні: росіяни беруть резонансну тему, доповнюють її власними фейками й подають як правду.

Один із прикладів — 425-й окремий штурмовий полк «Скеля». Навколо нього з'явилося чимало дезінформації: реальні факти змішували з російськими відеозаписами, де військові нібито б'ють одне одного, і подавали це як загальне ставлення до бійців в українській армії.

Другий напрям — дискредитація поліції. Тут пропаганда спирається на неоднозначне ставлення частини суспільства до правоохоронців і просуває тезу, ніби поліція нічого не може, не воює, відсиджується. Хоча, зазначає Серватнюк, в Україні є спецпідрозділи, які виконують бойові завдання на лінії зіткнення. Мета таких матеріалів — налаштувати людей одне проти одного й дестабілізувати ситуацію в країні.

Окремо експерт згадує рухи «Редан» та «Антиредан», які ширилися серед дітей і підлітків і мали російське коріння. Їхнє завдання — розколоти суспільство на тих, хто «за», і тих, хто «проти», спровокувати сутички та бійки.

Ще один сюжет — штучно роздмухане протистояння між військовими та поліцією. Військові теж бувають різними, і окремі особи порушують закон — так само, як поліція виконує свої функціональні обов'язки. Росіяни брали відео з блокпостів, де правоохоронці реагували на порушників, якими того разу стали військові, і подавали це як «пресинг» на захисників з боку тих, хто «не воює».

Якщо людина натрапила на емоційний матеріал і хочеться ним поділитися, алгоритм, за словами Серватнюка, починається з паузи. Варто перечитати текст і усвідомити, що він викликав емоції — позитивні чи негативні. Якщо реакція яскрава, це сигнал перевірити джерело. Відсутність джерела, посилання на сумнівні телеграм-канали, які не є медіа, відсутність публікації в надійних медіа чи на офіційних ресурсах — усе це підстави не довіряти інформації.

Водночас підхід до тих, хто створює дезінформацію, і до тих, хто несвідомо її поширює, різний. Мета російської сторони — дестабілізація в Україні, тоді як українці можуть піддатися впливу й поширити чи прокоментувати побачене. Інша річ, коли такі дії стають системними: якщо читач постійно поширює публікації на конкретну тематику й цілеспрямовано коментує, ставлення до нього інше і вживаються відповідні заходи.

Найпростіше спростовувати, за досвідом Серватнюка, ті матеріали, де автори припускаються помилок. У відео часто вдається встановити місцевість, де його знімали, — росіяни погано маскуються. Іноді працюють боти, які з'являються під цілком нетиповими дописами: скажімо, у зоопарку народилося тваринка, а вони пишуть негатив про владу.

Для тих, хто хоче долучитися до протидії, є проєкт «Brama», розроблений волонтерами за підтримки кіберполіції. Людина може надіслати посилання на ресурс, який вважає протиправним або таким, що поширює сумнівну інформацію. Модератор перевіряє звернення, після чого волонтери та всі охочі долучаються до блокування ресурсу через масове надсилання скарг. Якщо ж ідеться про сумніви щодо протиправності контенту, можливої співпраці чи шахрайства, на сайті кіберполіції можна знайти номер гарячої лінії або залишити онлайн-звернення через форму зворотного зв'язку.

Сукупність цих деталей показує логіку російських інформаційних операцій: вони не стільки переконують у власній правоті, скільки живлять уже наявні лінії напруги — між суспільством і державою, між цивільними та військовими, між військовими та поліцією. Кількість спростованих матеріалів і зростання бюджету на пропаганду свідчать, що розрахунок робиться на довгу дистанцію й на емоційну реакцію аудиторії. Саме тому пауза перед поширенням і перевірка джерела залишаються найпростішим, але найдієвішим запобіжником.