Чехія вислала двох росіян: що стоїть за справою пропагандистського центру Rybar

Чеська поліція затримала росіян Віталія Чащухіна та Ігоря Долматова, яких напередодні викрили у співпраці з російським пропагандистським центром Rybar. Після допитів обом наказали залишити Чехію протягом трьох днів.

Під час допитів затримані стверджували, що працюють на російську газету «Известия», яка також перебуває під санкціями Євросоюзу. Чащухіна допитували близько дев'яти годин, після чого він виїхав до Німеччини, де, за наявними даними, проживає останні десять років.

За інформацією джерел, чеські спецслужби продовжують розслідування щодо цього росіянина і вже поінформували про справу німецьких колег. Журналісти зверталися до прем'єр-міністра Андрея Бабіша із питанням, чи займатиметься його уряд діяльністю Rybar на території Чехії, однак відповіді не отримали.

Не дали конкретної відповіді й у німецькому Головному митному управлінні, яке відповідає за дотримання санкцій, — там не уточнили, чи братимуться за справу Чащухіна. Водночас речник управління заявив, що обставинам можливого порушення санкцій «приділяють належну увагу в кожному окремому випадку», а рішення про старт розслідування ухвалює відповідна прокуратура.

Цей епізод — частина ширшої історії, яку раніше описали журналісти. Йдеться про операцію центру Rybar, представники якого під виглядом створення документального серіалу записують у Європі інтерв'ю з експертами та політиками. Продюсером проєкту, за цими даними, є Борис Дворкін, чиї роботи раніше фінансував російський Фонд історії Вітчизни, заснований Володимиром Путіним.

Сам Rybar починався як телеграм-канал, який сьогодні має понад 1,5 млн підписників. Його засновник Михайло Звінчук перебуває під санкціями Євросоюзу через сприяння російським злочинам в Україні.

Якщо дивитися на кейс як на модель впливу, вимальовується доволі типова схема. Легальна обгортка — зйомки документального кіно або робота на видання — дає доступ до європейських експертів і політиків, чиї висловлювання потім можна монтувати й подавати в потрібному контексті. Сам факт присутності іноземних «журналістів» на заходах рідко викликає питання, доки не з'ясується, хто саме стоїть за проєктом і хто його фінансує.

Показово й те, як розподіляється відповідальність між країнами. Чехія затримала й видворила фігурантів, але подальше розслідування щодо одного з них фактично переїхало до Німеччини, де він мешкає. Німецьке відомство, яке опікується санкціями, відповіло загальними формулюваннями, а рішення про розслідування залишило за прокуратурою. Така конфігурація означає, що навіть за наявності підозр справа може рухатися повільно або зупинитися на адміністративному етапі.

Окремий сигнал — мовчання політичного рівня. Прем'єр-міністр не відповів на пряме запитання про те, чи займатиметься уряд діяльністю Rybar у Чехії. Це не обов'язково свідчить про небажання реагувати, але залишає простір для трактувань: від браку напрацьованих механізмів до небажання публічно піднімати тему російського впливу напередодні складних рішень.

Суть кейсу, таким чином, не лише у видворенні двох конкретних людей. Він показує, як пропагандистські структури вбудовуються в європейське медійне й експертне середовище під прикриттям звичайної творчої чи журналістської роботи — і наскільки нерівномірно на це реагують інституції різних країн.