Азербайджан тисне на Москву: що стоїть за розшуком російських пропагандистів

Розшук трьох російських пропагандистів — Семена Уралова, Івана Князєва та Олексія Чадаєва — став черговим епізодом у поступовому погіршенні відносин між Баку та Москвою. Азербайджанська сторона побачила в їхніх ефірах заклики до насильницької зміни влади, порушення територіальної цілісності країни та фізичної розправи над її керівництвом.

Після цього до МЗС Азербайджану викликали російського посла. Москва у відповідь дистанціювалася від висловлювань фігурантів справи, заявивши, що вони не представляють офіційну позицію Росії.

Якщо дивитися на офіційну та напівофіційну риторику, нинішнє загострення не зводять до суперечки навколо кількох пропагандистських ефірів. Переломним моментом для двосторонніх відносин стала катастрофа літака Azerbaijan Airlines 25 грудня 2024 року. Поведінка Москви після неї була сприйнята в Азербайджані як свідчення того, що Росія досі очікує особливого режиму відносин із державами колишнього СРСР — і в цій моделі її публічна відповідальність неприпустима.

Події 2025 року лише посилили це сприйняття. Азербайджанські аналітики пов'язують такі процеси з поступовим скороченням російського впливу на Південному Кавказі. У їхній інтерпретації Москва використовує інформаційний, діаспорний та економічний тиск у ситуації, коли її традиційні політичні важелі стали слабшими.

За останні п'ять років змінилося саме становище Росії в регіоні. До 2020 року Москва залишалася головним зовнішнім посередником у карабаському конфлікті: її військова присутність у Вірменії, відносини з Азербайджаном і роль у переговорному процесі давали можливість впливати на обидві сторони. Тепер мирний процес між Вірменією та Азербайджаном скорочує російські можливості й російський вплив.

Звільнення Карабаху дозволяє Азербайджану позиціонувати себе як "середню державу" — як силу, спроможну до самостійних дій у регіоні Південного Кавказу. Військовий результат змінив співвідношення сил з Вірменією. Енергетичні зв'язки з Європою залишаються важливим економічним ресурсом, а транскаспійські маршрути підвищили значення Азербайджану для Центральної Азії, Туреччини та ЄС. Важливішими стали і відносини з Китаєм.

Баку намагається підтримувати робочі відносини з кількома центрами сили й уникати залежності від одного з них. Росія в цій системі залишається важливою, але вже не займає виняткового положення.

Азербайджанські коментатори пояснюють жорстку реакцію Баку в історії з російськими пропагандистами необхідністю дати Москві зрозуміти, що її тиск не працює, і що будь-яке висловлювання російських пропагандистів має отримати відповідну оцінку.

Утім, ця стратегія має ризики. Росія все ще може створювати проблеми азербайджанському бізнесу, трудовим мігрантам і діаспорним структурам. Тому повний розрив не відповідає інтересам Баку. Москва також має підстави уникати такого сценарію.

Як наслідок, найімовірнішим результатом залишається тривалий період нестабільних, але функціональних відносин. Часткова нормалізація, якої вдалося досягти після кризи зі збиттям росіянами над Грозним азербайджанського літака у 2024 році, так і не відновила політичної довіри між країнами.