«Росія завжди в моєму серці»: як історію підлітка з Херсонщини перетворили на пропагандистський сюжет

Розповідь про 18-річного Олександра Мустяце з'явилася у російському пропагандистському середовищі завдяки пропагандистці Скабєєвій. За її словами, після початку повномасштабної війни родина юнака переїхала з селища Кринки на Херсонщині до Краснодара. Після досягнення повноліття хлопець нібито добровільно підписав контракт із російською армією — аби, як стверджує пропагандистка, «воювати проти Зеленського».

Сам Мустяце в інтерв'ю описав це інакше. За його словами, рішення прийшло одразу після дня народження: «26 лютого мені виповнилося 18 років, я вирішив, і 3 березня вже підписував контракт. Написав їм: „Я їду, приїдьте провести мене“». Родина, за його словами, відреагувала «досить нормально». Нині всі її члени живуть на території Росії.

Окремий сюжет — реакція на розголос. Мустяце твердить, що після поширення його історії в соцмережах почав отримувати повідомлення від невідомих, які нібито «намагалися образити», але згодом це припинилося. Саме ця деталь — скарга на «образи» — і винесена в заголовок російського матеріалу, що перетворює історію воєнного найманця-підлітка на історію жертви цькування.

Український бік цієї історії з'явився за кілька днів до інтерв'ю. На початку серпня 2026 року організація Back to Ukraine повідомила, що змогла ідентифікувати перший випадок, коли дитина з реєстру «Діти війни» воює проти України, — і це саме Мустяце, 2007 року народження. Активісти написали йому напряму, щоб отримати коментар. «Ми не помилилися. Александр Фаменок — це Олександр Мустяце. На жаль, єдине, на що спромігся Олександр, це два речення: „Так я же за свою сторону завжди. Росія завжди в моєму серці була“», — розповіли в організації.

Що тут варто розділяти. Є факти: підліток із тимчасово окупованої території, який перебував у реєстрі зниклих дітей, опинився в Росії, досяг повноліття і уклав контракт із армією РФ. Є інтерпретації: російська сторона подає це як усвідомлений вибір і водночас як історію про «образи» в соцмережах. Є, нарешті, позиція Back to Ukraine, які наполягають, що це не одиничний епізод, а наслідок системної роботи: «Росія забирає дітей, ламає, переробляє під себе і кидає в бій. Проти України. Проти тих, ким вони мали б залишитися».

Ключове в цій історії — не сам 18-річний хлопець, а те, як його біографія використовується з двох боків одночасно. Російські пропагандисти отримують підтвердження наративу про «добровольців», українські активісти — ілюстрацію до тези про втрачене покоління на ТОТ. І обидві сторони сходяться в одному: історія Мустяце не унікальна. Різниця лише в тому, хто і навіщо її розповідає далі.

Звідси й вимога Back to Ukraine, яка звучить не як гасло, а як оцінка темпу: «Зміни інформаційної політики щодо дітей і молоді на ТОТ потрібні не завтра. Вони потрібні були ще вчора». Питання в тому, чи почує цю тезу українська держава раніше, ніж російська пропаганда встигне розповісти ще кілька подібних історій — уже з іншими іменами.