«Святе і грішне»: як львівська виставка декодує гумор радянського «Перця»
Львівський музей історії релігії презентував виставку «Святе і грішне», присвячену журналу «Перець». Експозиція показує, як сатира в СРСР слугувала одночасно інструментом пропаганди та прихованої критики системи.
У Львівському музеї історії релігії відкрили виставку «Святе і грішне», яка аналізує феномен журналу «Перець» — одного з наймасовіших сатирично-гумористичних видань радянської доби. Організатори пропонують критично осмислити радянську масову культуру, де гумор часто використовувався як знаряддя державної пропаганди, цензури та системної боротьби з релігією.
Основою виставки стала приватна колекція старшого наукового співробітника музею Ореста Даца. Його захоплення журналом почалося в дитинстві з випадкової знахідки на горищі родичів у Східниці. 1991 року десятирічний Орест натрапив на номер «Перця» №5 за 1990 рік. На обкладинці були афіші фільмів жахів і міліціонери, які вели чоловіка зі сторчма волоссям. «Перехожий із собакою питає, що той накоїв, а міліціонер відповідає: "Нічого, просто надивився фільмів жахів і тепер боїться йти додому"», — пригадує Даца.
Понад п’ятнадцять років потому дитяче захоплення переросло в колекціонування. Поштовхом став візит на стихійний книжковий ринок біля пам’ятника Івану Федорову у Львові, де майбутній історик побачив знайому обкладинку. Відтоді, за його словами, він «прикипів» до видання. Головним джерелом поповнення колекції стали закупівлі в приватних збирачів і знахідки на тому самому ринку. Завдяки букіністам вдалося зібрати всі номери з 1969 по 1991 рік. Найдавніший повноцінний екземпляр датується 1953 роком, хоча в арсеналі є раритет 1947 року — його не зараховують до офіційного каталогу через пошкодження.
Експозиція побудована хронологічно, охоплюючи період від 1950-х до 1990-х років. Відвідувачі можуть простежити еволюцію часопису: від становлення до «золотої епохи» другої половини 1950-х, коли навколо редакції сформувалося потужне гроно графіків та авторів, а наклади сягали мільйонів. Кураторка виставки Олександра Киричук зазначає: «Перець був одним із найпопулярніших видань. Коли пенсіонерам приносили пенсії, їм треба було зробити якусь передплату, і вони завжди хотіли журнал "Перець"!»
Особливу увагу організатори приділили історії видання, зокрема трагічній долі попередника — київського журналу «Червоний Перець», створеного у 1920-х роках під керівництвом Василя Губенка. Перед Другою світовою війною редакцію репресували за національне забарвлення критичних матеріалів, а самого Губенка розстріляли. Після війни видання відновили під назвою «Перець», але влада скерувала до Києва карикатуристів з інших міст СРСР, щоб сформувати жорстку комуністичну та атеїстичну ідеологію. Згодом контроль послабшав: до редакції прийшла нова генерація авторів, які змінили тональність.
Одним із найпопулярніших елементів оновленого журналу у 1960-х стала рубрика «Житіє святих і нечестивих» художників Анатолія Василенка та Сергія Герасимчука. Через алегоричні образи ангелів і чортів автори обходили цензуру й висміювали реальні вади радянського ладу: дефіцит, хабарництво, неробство. Киричук наводить приклад сюжету: «Ангел здав у хімчистку крила до Нового року. Завдання не виконали, а той, хто там сидів, каже: "Доведеться вам за старим стилем Новий рік зустріти" — це вже релігійний підтекст!»
Контраст між офіційним ідеологічним фасадом і побутовим абсурдом і дав назву виставці. Як пояснює кураторка, концепція «Святе і грішне» відображає роздвоєність радянської дійсності: назовні виставлялося ідеалізоване «святе», а за ним ховалися реальні гріхи системи та людські пороки. Організатори сподіваються, що проєкт допоможе різним поколінням тверезо переосмислити радянське минуле.
