Чотири головні наративи РФ про полонених: що виявив ЦПД

Фахівці Центру протидії дезінформації при РНБО дослідили російські інформаційні операції, пов'язані з темою полонених і зниклих безвісти. Аналіз проводився з 1 січня до 11 серпня 2026 року: за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення опрацьовано понад 94 тис. публікацій із майже 24 тис. джерел в українсько- та російськомовному сегментах. Загальна кількість переглядів цих матеріалів сягнула 419 млн.

Керівник департаменту протидії інформаційним загрозам національній безпеці Кирило Вікторов зазначив, що не всі проаналізовані публікації містили деструктивні наративи. Аналітики виокремлювали саме ті повідомлення, які РФ використовує для проведення інформаційних операцій, а також визначали їхні цілі.

«Головна закономірність, яку показав наш аналіз: Росії часто не потрібно вигадувати саму подію. Достатньо використати реальну подію і нав'язати аудиторії потрібне її пояснення», — пояснив Вікторов.

Перший наратив — про нібито небажання України повертати своїх військовополонених. Проросійські ресурси системно просувають тезу, що українська сторона відмовляється від обмінів, не хоче повертати окремих полонених або зацікавлена лише в певних категоріях військових. Таким чином відповідальність за складність або затримку обмінних процесів намагаються перекласти на Україну.

Другий напрям стосується маніпуляцій із темою зниклих безвісти. РФ намагається заповнити інформаційну невизначеність власними поясненнями, зокрема поширює твердження, нібито статус зниклого безвісти використовують для приховування реальної кількості загиблих або уникнення виплат їхнім родинам.

Третій наратив — формування позитивного образу російського полону. Для цього РФ використовує відео та заяви українських військовополонених, у яких акцентується на нібито хорошому ставленні, небажанні повертатися в Україну або знову йти на фронт.

«Людина, яка перебуває в полоні, не може вважатися вільним учасником інформаційної комунікації, особливо коли ми говоримо про російський полон», — підкреслив Вікторов.

Четвертий напрям — дискредитація України через фейки про неналежні умови утримання російських військовополонених: відсутність медичної допомоги, погане харчування, побиття чи інше жорстоке поводження. У результаті формується викривлена картина: Росія нібито гуманно ставиться до українців, а Україна — жорстоко до росіян.

Ці наративи взаємопов'язані та мають спільну мету — підірвати довіру до України: військовослужбовців до держави, родин — до інституцій, які займаються пошуком і поверненням людей, громадян — до підтвердженої інформації, міжнародних партнерів — до України. Особливо сприятливими для таких операцій є періоди, коли увага до теми різко зростає — під час обмінів, переговорів, появи списків або нової інформації про полонених і зниклих безвісти.