Пекін пропонує перебудувати глобальну безпеку навколо «побоювань» — і це вже знайомий наратив

Китай виступає за переформатування глобальної архітектури безпеки. Про це під час відкриття Сяншанського безпекового форуму в Пекіні заявив міністр оборони КНР Дун Цзюнь. За його словами, така система має бути збалансованою, ефективною та стійкою.

«Необхідно побудувати збалансовану, ефективну та стійку глобальну архітектуру безпеки. Вона має включати раціональні побоювання у сфері безпеки всіх сторін та враховувати інтереси країн, що розвиваються», — сказав Дун Цзюнь.

Окремо очільник китайського оборонного відомства говорив про готовність армії КНР до ширшої міжнародної співпраці. Йшлося про обмін досвідом у підготовці військових кадрів, проведення спільних навчань і допомогу тим країнам, які розбудовують власні збройні сили.

«Збройні сили Китаю … прискорюють процес модернізації і готові ділитися досвідом з усіма зацікавленими сторонами, надавати в міру своїх можливостей допомогу країнам, які потребують розвитку власних збройних сил, а також розширювати практичну співпрацю в таких галузях, як спільні навчання, тренування та підготовка особового складу», — зазначив міністр.

Ключовий елемент цієї заяви — не організаційна частина, а понятійна рамка. Формулювання про «раціональні побоювання у сфері безпеки всіх сторін» фактично відтворює тезу про «законні безпекові побоювання» або «законні безпекові інтереси». Цей наратив був сконструйований російською пропагандою і відтоді використовується Москвою як обґрунтування повномасштабного вторгнення в Україну.

Механізм його дії простий: будь-яке силове рішення подається не як агресія, а як реакція на уявну чи реальну загрозу власній безпеці. У такій логіці жертва нападу перетворюється на джерело небезпеки, а кордони й суверенітет сусідів стають предметом торгу. Саме тому «побоювання» — не описова категорія, а інструмент, який розмиває відповідальність за застосування сили.

Показово, що ця теза звучить не в Москві, а з пекінської трибуни, і не як другорядна репліка, а як принцип, на якому пропонують будувати всю світову систему безпеки. Це дає наративу додаткову легітимність: він перестає бути винятково російським аргументом і подається як універсальна норма, нібито справедлива для всіх.

Другий складник заяви — обіцянка ділитися військовим досвідом і допомагати у розбудові збройних сил. У поєднанні з риторикою про «побоювання» це вибудовує цілісну картину: безпеку пропонують розуміти не через непорушність кордонів і міжнародне право, а через баланс сил і домовленості між потужними гравцями. Менші країни в такій схемі отримують роль об'єкта, чиї інтереси враховують остільки, оскільки це зручно сильнішим.

Для України це має практичний вимір. Якщо «законні побоювання» визнають легітимною підставою для дій, то будь-яка агресія отримує готове виправдання — достатньо лише заявити про відчуття загрози. Тому важливо, щоб у міжнародних дискусіях ця формула не закріплювалася як нейтральна дипломатична мова. За позірною абстрактністю вона змінює саме правило, за яким визначають, хто в конфлікті агресор, а хто жертва.

На тлі цих заяв у Європі триває власний трек безпекових рішень. Європейський парламент очікує від президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн конкретних пропозицій щодо захисту зовнішніх кордонів ЄС і гарантування безпеки його громадян. Тобто поки одна частина світу пропонує перевизначити поняття безпеки через «побоювання», інша шукає відповідь у зміцненні кордонів і захисті людей.

Висновок простий. Заява Дун Цзюня — це не лише декларація про наміри Китаю розширювати військову співпрацю. Це спроба закріпити в глобальному вжитку рамку, у якій силова політика виглядає оборонною, а кордони сусідів — предметом переговорів про «баланс інтересів». Від того, чи приймуть цю рамку як норму, залежить, наскільки легко в майбутньому агресію вдаватиметься подавати як виправданий крок.