Інфополе Харківщини: п'ять фейків окупантів за два тижні

Упродовж останніх двох тижнів у прокремлівських телеграм-каналах з'явилася серія повідомлень, що стосуються Харківщини. Їхня мета — перекласти відповідальність за злочини російської армії на українських військових та створити ілюзію «перемог». Аналіз показує: більшість цих історій спростовуються фактами або жодним чином не підтверджені.

Перший і наймасштабніший вкид стосувався масового поховання в Ізюмі. Автори каналу «Первый Харьковский» стверджували, що там нібито поховані здебільшого українські військові, а ексгумацію провели поспіхом. Приводом став візит російського музиканта Максима Покровського. Проте дані ексгумації, проведеної з 16 до 23 вересня 2022 року, свідчать про інше: з 447 тіл 425 — цивільні, зокрема п'ятеро дітей. Військовослужбовців ЗСУ серед загиблих — лише 22. У багатьох виявлено сліди насильницької смерті: вогнепальні поранення, переломи, зв'язані руки. Ідентифікація тривала місяцями — ще у червні 2023 року не були встановлені особи 66 загиблих.

Другий фейк стосувався удару по Салтівському району Харкова 9 серпня. Російські канали заявили, що атаку нібито здійснили українські військові, посилаючись на відсутність «вогняної кулі» на відео перших секунд вибуху. Однак прокуратура зафіксувала уламки крилатої ракети S8000 «Бандероль». Доказ пропагандистів ґрунтується на хибному припущенні: об'єм паливного бака не свідчить про кількість пального на момент удару. За даними ГУР, двигун ракети витрачає від 1,5 до 1,85 кг пального за хвилину, а встановити залишок без даних про маршрут неможливо. Крім того, основний вибух формує осколково-фугасна бойова частина, а не пальне. ДСНС підтвердила пожежу після влучання.

Третя історія — про «скандал» у 13-й бригаді НГУ «Хартія». Російські ресурси використали реальний допис лейтенанта Богдана Макогона, який повідомив про можливі зловживання з виплатами. Окупанти перебільшили масштаби, заявивши про «масові звільнення», хоча офіцер писав лише про бажання кількох фахівців перевестися. Прогноз про формальну перевірку не справдився: командування бригади розпочало службове розслідування, санкцій до Макогона не застосували, а його перевели до бажаного підрозділу.

Четвертий фейк — про нібито загибель командира Третього армійського корпусу Андрія Білецького. 18 серпня ТАСС з посиланням на анонімне джерело поширив чутки про «траурні візити» до його батьків. Того ж дня Білецький публічно з'явився на церемонії перепоховання Євгена Коновальця під Києвом разом із головнокомандувачем ЗСУ Михайлом Драпатим та командиром «Азова» Денисом Прокопенком.

П'ятий вкид — про нібито втечу двох російських військовополонених із колонії в Ізюмському районі. Історія про вбивство конвоїра та захоплення автомобіля не мала підтверджень. Державна кримінально-виконавча служба України офіційно спростувала будь-які втечі, а Центр протидії дезінформації назвав повідомлення фейком.

Ці п'ять кейсів демонструють типову тактику: використання реальних подій як основи для спотворення, апеляція до емоцій та посилання на анонімні джерела. Ключовим інструментом протидії залишається перевірка фактів через офіційні органи та відкриті дані.