Чотири наративи РФ про полонених: що показав аналіз ЦПД

Керівник департаменту протидії інформаційним загрозам національній безпеці ЦПД Кирило Вікторов під час пресконференції представив результати аналізу інформаційних операцій РФ, пов'язаних із темою полонених і зниклих безвісти. Дослідження тривало з 1 січня до 11 серпня 2026 року, за цей час фахівці опрацювали понад 94 тисячі публікацій із майже 24 тисяч джерел. Загальна аудиторія цих матеріалів сягнула 419 мільйонів переглядів.

За словами Вікторова, не всі публікації містили деструктивні елементи. Аналітики фокусувалися на повідомленнях, які використовуються для інформаційних операцій, та визначали їхні цілі. Головна закономірність, яку виявили дослідники: Росії часто не потрібно вигадувати саму подію, достатньо взяти реальний факт і нав'язати аудиторії потрібну інтерпретацію.

Перший наратив — твердження про небажання України повертати своїх військовополонених. Проросійські ресурси системно просувають тезу, що Україна нібито відмовляється від обмінів або ж зацікавлена лише у поверненні певних категорій військових. Таким чином відповідальність за затримки обмінних процесів намагаються перекласти на українську сторону.

Другий напрям стосується маніпуляцій навколо зниклих безвісти. Російські ресурси заповнюють інформаційну невизначеність власними поясненнями, зокрема поширюють версії, що статус зниклого безвісти нібито використовують для приховування реальної кількості загиблих або уникнення виплат родинам.

Третій наратив — формування позитивного образу російського полону. Для цього використовують відео та заяви українських військовополонених, у яких акцентують на нібито хорошому ставленні, небажанні повертатися в Україну чи знову йти на фронт. Вікторов наголосив: людина в полоні не може вважатися вільним учасником інформаційної комунікації.

Четвертий напрям — дискредитація України через фейки про неналежні умови утримання російських військовополонених: відсутність медичної допомоги, погане харчування, побиття. У підсумку формується викривлена картина: Росія нібито гуманно ставиться до українців, а Україна — жорстоко до росіян.

Усі ці наративи взаємопов'язані та мають спільну мету — підірвати довіру до України: військових — до держави, родин — до інституцій, що займаються пошуком людей, громадян — до офіційної інформації, міжнародних партнерів — до України загалом.

Особливо вразливими для таких операцій є періоди підвищеної уваги до теми — під час обмінів, переговорів, появи списків або нової інформації про полонених і зниклих. За даними українських правоохоронців, наразі відомо про понад 114 тисяч зниклих безвісти цивільних і військових.