Лубінець просить ООН і МКС оцінити російський фільм про Маріупольський театр

Російська пропаганда випустила черговий інформаційний продукт, спрямований на переписування історії воєнних злочинів. Цього разу об'єктом маніпуляції став Маріупольський драматичний театр, зруйнований 16 березня 2022 року. Для зйомок фільму «Свідки» росіяни використали сцену відбудованої будівлі, що сама по собі є цинічним жестом, адже саме там після авіаудару залишалися тіла загиблих.

Дмитро Лубінець наголосив, що це не просто дезінформація, а свідома наруга над пам'яттю жертв. «Це не просто брехня. Це наруга над пам'яттю загиблих і спроба перетворити місце злочину на декорацію для його заперечення», — заявив омбудсман.

На момент удару театр слугував укриттям для сотень цивільних, а на площі перед ним було викладено напис «ДІТИ», видимий з повітря. Раніше журналістське розслідування Associated Press вказувало, що жертвами могли стати близько 600 людей. Amnesty International також дійшла висновку, що руйнування, найімовірніше, спричинив російський авіаудар двома 500-кілограмовими бомбами.

Російська версія про «підрив театру зсередини» не підкріплена жодними незалежними даними й поширювалася пропагандою ще до атаки. Це типовий прийом: підготувати ґрунт для заперечення злочину заздалегідь.

У відповідь на вихід фільму Лубінець направив звернення до Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Моніторингової місії ООН в Україні, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, Міжнародного кримінального суду, Amnesty International, ЮНЕСКО, Європарламенту та ПАРЄ. Він закликав враховувати цю інформаційну кампанію під час документування воєнних злочинів.

Омбудсман також запропонував розглянути запровадження санкцій ЄС проти осіб, медіа та інших суб'єктів, причетних до систематичного заперечення та фальсифікації російських злочинів.

«Маріупольський драматичний театр — це місце злочину, а не декорація для російської пропаганди», — підсумував Лубінець. Цей кейс — черговий приклад того, як РФ використовує культуру та медіа для легітимізації власних злочинів, перетворюючи трагедію на інструмент пропаганди.