«Місце злочину, а не декорація»: як РФ переписує історію маріупольського драмтеатру

Російська пропаганда випустила черговий інформаційний продукт — фільм «Свідки», присвячений подіям у Маріуполі. У стрічці автори намагаються просунути версію про нібито «підрив будівлі зсередини», що прямо суперечить задокументованим фактам міжнародних розслідувань.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець відреагував на вихід фільму, зазначивши, що використання місця, під руїнами якого залишилися тіла маріупольців, є наругою над пам'яттю загиблих. Він нагадав, що незалежне розслідування Amnesty International однозначно встановило: найімовірнішою причиною руйнування театру став навмисний російський авіаудар, ймовірно, двома 500-кілограмовими бомбами. Характер руйнувань повністю відповідає детонації авіабомб, що пробили дах будівлі.

«Маріупольський драматичний театр — це місце злочину, а не декорація для російської пропаганди», — наголосив омбудсмен.

Лубінець направив листи до підрозділів ООН з прав людини, Міжнародного кримінального суду, ЮНЕСКО, Європейського парламенту, ПАРЄ та Amnesty International. Він закликав європейську спільноту винести це питання на політичний порядок денний ЄС та розглянути можливість запровадження санкцій проти людей і медіа, причетних до систематичних кампаній із заперечення російських злочинів.

Нагадаємо, 16 березня 2022 року російські військові скинули авіабомбу на драматичний театр у Маріуполі. На той момент там могли перебувати сотні місцевих, які ховалися й чекали на евакуацію. Після захоплення міста окупанти оголосили про завершення розбору завалів, але точна кількість загиблих досі невідома. Міська влада Маріуполя заявляла про орієнтовно 300 загиблих, тоді як розслідування Associated Press вказувало на вдвічі більшу кількість.

Журналіст Юрій Бутусов публікував перехоплення розмов російської похоронної команди у Маріуполі, де обговорювали залучення техніки для прибирання тіл загиблих у драмтеатрі. Крім того, маріупольська міськрада повідомляла, що «слідчі» окупантів звітували про нібито прихований склад протухлої риби, який нібито спричинив трупний запах у будівлі, а не сотні загиблих.

Цей кейс демонструє характерну тактику російської пропаганди: замість визнання воєнних злочинів вона створює альтернативні версії подій, які не підкріплені жодними доказами. Використання місця масової загибелі цивільних як декорації для фільму є свідомою спробою вплинути на суспільну думку та підірвати довіру до міжнародних розслідувань.