Від «денацифікації» до расової теорії: як змінюється риторика Кремля

У риториці російських політиків і пропагандистів практично зникло обґрунтування війни проти України через «денацифікацію». Натомість усе частіше звучать тези, які прямо перегукуються зі світоглядними конструкціями націонал-соціалізму.

29 серпня на зустрічі зі студентами Володимир Путін запропонував нову метафору — про косаток і ведмедів. Він описав, як косатки «розривають ведмедів на частини», і заявив, що про таку «харчову ланцюжок» треба розповідати дітям, аби вони розуміли, «у якому світі ми живемо» та чому Росія проводить «спеціальну воєнну операцію». Для аналізу важлива не біологічна достовірність цього образу, а те, що він відображає уявлення Кремля про світ як арену постійної боротьби.

Така картина світу збігається з кількома базовими елементами нацистської ідеології. Серед них — соціал-дарвінізм, тобто перенесення законів природного відбору на людське суспільство; трактування історії як безперервної війни народів за виживання; заперечення пацифізму як шляху до «виродження»; теза про приреченість «слабких»; концепція «життєвого простору» (Lebensraum) як виправдання експансії; та мілітаризм, що зводить війну до норми державної політики.

Ці ідеї в різних формах транслюють представники російського медіаполя. Ідеолог «життєвого простору» Олександр Дугін нещодавно написав у соцмережі X: «Якщо ви не хочете, щоб ми здійснювали ескалацію, віддайте нам Україну, і ми не будемо ескалювати». Телепропагандист Володимир Соловйов у березні 2024 року закликав знищувати Харків «квартал за кварталом», у листопаді 2025-го — повністю зруйнувати Київ, Миколаїв, Одесу, Суми та Дніпро, а в серпні 2025-го погрожував ядерним ударом по Львову.

Віце-спікер Держдуми Петро Толстой пояснював, що російська армія має «деморалізувати публіку до такої міри, щоб із піднятими лапками вийшли назустріч нашим військам». Голова партії «Родіна» Олексій Журавльов заявляв про допустимість знищити або вигнати до 50% жителів України. Заступник голови Ради Безпеки РФ Дмитро Медведєв стверджував, що Гаазькі конвенції про закони війни «втратили актуальність».

Зміна риторики свідчить, що частині російського суспільства, на яку орієнтується влада, вже не потрібні старі ідеологеми. Натомість усе частіше звучать тези, що повторюють логіку Юліуса Штрейхера — видавця нацистського тижневика «Der Stürmer», якого Нюрнберзький трибунал засудив до страти саме за пропаганду.

Показово, що ідеологічну основу для такого курсу російський режим частково запозичує у філософа Івана Ільїна, якого називають «улюбленим філософом Путіна». Ільїн закликав майбутніх російських патротів «продумати помилки фашизму та націонал-соціалізму» й не повторювати їх. Він радив не створювати тоталітарний лад, а обмежитися авторитарною диктатурою, не ворогувати з християнством і головне — «не називати відкрито свій режим фашистським». Очевидно, що саме ці заповіді сьогодні реалізуються в політичній практиці Кремля.