Фейки проти Атталя: як мережа «Матрьошка» готує ґрунт до виборів у Франції

Напередодні президентських виборів у Франції 2027 року російська пропаганда активізувала зусилля, спрямовані проти одного з фаворитів перегонів — Габрієля Атталя, колишнього прем'єр-міністра та генерального секретаря партії «Renaissance». Дослідники виявили серію фейкових відеороликів, стилізованих під відомі європейські видання, які мають на меті дискредитувати не лише політика, а й саму ідею боротьби з російським втручанням.

Упродовж серпня 2026 року французька служба Viginum з високим ступенем впевненості атрибутувала цю кампанію прокремлівській мережі «Матрьошка». Зокрема, було ідентифіковано щонайменше вісім відео, що імітують бренди BFM, RFI, Le Parisien, AFP, France 24, Le Figaro, Libération та Le Monde. Вони поширюють мета-наратив: Франція нібито перебільшує загрозу «російської дезінформації», щоб виправдати цензуру та заблокувати соцмережу X.

Особливість цих фейків — у деталях. Наприклад, у ролику під брендом Les Echos «журналістка» Ненсі Бейм заявляє про підготовку заборони X у Франції, хоча жодних слідів такої публікації на сайті видання немає. Інше відео, оформлене під France 24, приписує цитату про «політичне самогубство» Атталя головному редактору TF1 — що є внутрішньою суперечністю, адже це різні медіа. Така неузгодженість, на думку аналітиків, свідчить про конвеєрне виробництво, де картинка й текст генеруються окремо.

Окремий кейс — фейкові обкладинки Libération та Le Point, які називають Атталя «патологічним брехуном». Також поширюється відео про «відкритий лист» французької асоціації акторів із нібито 300 підписами відомих зірок, які вимагають, щоб політик пройшов акторські курси. У листі є алюзія на Україну: «Ми вже бачили, що буває, коли поганий комік стає президентом». Число 300, ймовірно, взяте з реальної кількості засновників асоціації — типовий прийом, коли справжній факт вплітають у вигадку для правдоподібності.

Усі перевірені твердження виявилися вигаданими. Загальна мета кампанії — «дискредитація викриття»: переконати аудиторію, що повідомлення про російське втручання є інструментом цензури, а не захистом демократії. Це підриває довіру не лише до конкретного політика, а й до державних інституцій та легітимних медіа, чиї бренди підробляються.