«Щенячий патруль»: як мультсеріал став мішенню для звинувачень у пропаганді

Історія франшизи розпочалася не з кіностудії, а з канадського виробника іграшок Spin Master, заснованого в Торонто 1994 року. Компанія, яка прославилася простими хітами на кшталт Earth Buddy та радіокерованих літаків, до кінця 2000-х зрозуміла: без власної інтелектуальної власності важко конкурувати з гігантами, що володіють ліцензіями на класичних персонажів.

Близько 2010 року Spin Master вирішила створити дошкільну франшизу з нуля, поєднавши екшн, пригоди та трансформацію. До роботи залучили британця Кіта Чепмена, автора культового «Боба-будівельника». Його ідея про хлопчика та команду цуценят-рятівників (спочатку під робочою назвою «Роббі та песики-рятувальники») лягла на запит. Сцени перетворення собачих будок на транспортні засоби стали ключовим елементом, що дозволив запустити виробництво іграшок-трансформерів. Анімацію взяла на себе торонтська Guru Studio, і в серпні 2013 року серіал стартував на Nickelodeon та TVOntario.

Формула епізодів відтоді майже не змінювалася: буденне життя в Бухті Пригод, сигнал про біду, збір команди на базі, вибір Райдером потрібних цуценят, місія та перемога з акцентом на командну роботу. Центральні герої незмінні: 10-річний Райдер і шість цуценят із чіткими «професіями» — поліціянт Гончик, пожежник Маршалл, пілот Скай, еколог Рокі, будівельник Кремез і рятувальник на воді Зума. Ця структурованість нагадує дорослі «процедурники»: зрозумілі ролі, завершені історії, передбачуваність, що заспокоює глядача.

Головна інновація Spin Master — паралельна розробка серіалу та лінійки іграшок. Дизайнери й аніматори працювали разом, щоб персонажі та транспорт одразу були зручними для відтворення у мерчандайзі. Іграшки з'явилися на полицях майже одночасно з прем'єрою, створивши ефект синергії. Універсальність також відіграла роль: цуценята з чіткими ролями зрозумілі дітям 2–5 років незалежно від країни, а теми командної роботи та доброти резонують глобально. Партнерство з Nickelodeon і Paramount забезпечило дистрибуцію на 160–180 країн.

Попри популярність, серіал регулярно стає предметом дискусій. Найчастіші закиди стосуються «копаганди» — возвеличення ролі поліції. Правозахисник Алек Каракатсаніс визначає це як «контент, який возвеличує роль органів законопорядку в нашому суспільстві, і водночас перебільшує небезпеки, від якої поліціянти захищають звичайних людей, часто демонізуючи певні верстви суспільства та етнічні групи». Термін особливо гостро обговорювався після смерті Джорджа Флойда у 2020 році.

Райдер — дитина — одноосібно керує озброєною командою, яка «арештовує» злочинців і проводить рятувальні операції, а цуценята беззаперечно виконують накази. У Бухті Пригод немає власної правоохоронної системи чи медиків поза командою хлопчика. Критики називали це авторитарною чи неоліберальною пропагандою, де звеличується приватна ініціатива. Звучали й зауваження щодо гендерного балансу: у ранніх сезонах була лише одна дівчинка-цуценя, Скай, із стереотипно рожевою формою. Пізніше додали нових персонажів, зокрема цуценя з інвалідністю у майбутньому «Динофільмі».

Психологи звертають увагу на обмежену емоційну глибину: герої озвучують емоції, але рідко показують конструктивне розв'язання конфліктів — на відміну від серіалу «Блуї». У «Щенячому патрулі» антагоністи не еволюціонують, а головні герої слухняно виконують вказівки. Батьки ж часто скаржаться на всюдисущість франшизи: героїв можна побачити на підгузках, зубній пасті, рюкзаках і піжамах, що перетворює перегляд на нескінченну рекламу.

Історія «Щенячого патруля» демонструє, як тісна інтеграція контенту й товарів створює франшизу, що заробляє мільярди та живе десятиліттями. Творці готують нові сезони, третій повнометражний фільм і подальші розширення всесвіту. Водночас дискусії про цінності шоу та вплив комерції на дитячу уяву навряд чи стихнуть — історія цуценят залишається яскравим прикладом і можливостей, і ризиків такої моделі.