Як росіяни намагаються зламати полонених: тунель до Запоріжжя та біолабораторії

Російські тюремники не обмежуються фізичним насильством: вони систематично намагаються переконати українських бранців у правоті кремлівської пропаганди та позбавити їх національної ідентичності. Про це свідчать розповіді трьох колишніх полонених: бійця «Азова» Дениса Федоренка, військового Олександра К. та журналіста Дмитра Хилюка.

Денис Федоренко, який потрапив у полон після оборони Маріуполя, згадує допити, що більше нагадували абсурд. Слідчий вимагав вказати на мапі розташування американської лабораторії з виготовлення біологічної зброї, а потім — показати тунель до Запоріжжя, який нібито використовували захисники «Азовсталі». Відстань між містами — понад 200 кілометрів, тож бранцю доводилося вдавати, що він вірить у ці нісенітниці, аби уникнути покарання. Інший пропагандист наполегливо питав, хто зображений на купюрах у 1 та 2 гривні, сподіваючись побудувати матеріал про «історично російську» територію Києва.

Олександр К., заступник командира 36-ї бригади морської піхоти, розповідає про щоденні приниження. У Таганрозі полонених змушували вивчати гімн Росії, а за кожну помилку били. У Курську в камері цілодобово крутили російські пісні та аудіоролики про «злочини Бандери». Вмикали й пропагандистські передачі, зокрема про збитий літак Іл-76, намагаючись переконати, що Україна вбиває власних громадян. Попри це, бранці використовували навіть цей контент: вирахували, що 15 пісень тривають годину, і так орієнтувалися в часі. А з новин про обміни зробили висновок, що Україна не здалася.

Журналіст Дмитро Хилюк, якого затримали під Києвом, опинився в СІЗО в Новозибкові. Там начальник особисто приносив телевізор із флешкою, на якій був записаний «Бесогон» Нікіти Михалкова з типовими штампами про біолабораторії та інфікованих птахів. Пізніше в камері з’явився плакат із фото Івана Кожедуба та написом «Ты — бандеровец». Молодші бранці, народжені в незалежній Україні, не розуміли, хто це, і лише знизували плечима.

Усі троє сходяться на думці: така пропаганда майже не працює. Вона примітивна, часто суперечить здоровому глузду, а наглядачі, схоже, самі вірять у власні фейки. Фізичний біль, кажуть вони, переносити легше, ніж психологічний тиск, але навіть він не ламає українців. Натомість бранці знаходять способи чинити опір: обговорюють майбутнє, мріють, навчаються. Олександр К. після звільнення вступив на магістратуру з психології, а Дмитро Хилюк досі згадує, як рахував кроки по камері, щоб зберегти ясність розуму.